Тадеуш Доленга-Мостович - Професор Вільчур

Ці міркування дали можливість Кольському зробити висновок, що в його власних інтересах, і перш за все в інтересах Люції, не слід нічого робити, щоб якнайдовше затримати Вільчура на посаді. Навпаки, доцільно співпрацювати з тією групою, яка працює над прискоренням його відставки. Доктор Кольський з важким серцем прийняв таке рішення, але не міг прийняти іншого.

Люція тієї ночі також довго не могла заснути. Її обурила й засмутила розмова з Кольським, до якої він так жорстоко і непотрібно довів. Вона відчула великий жаль за відсутність делікатності. Насправді вона боялася, що їхні стосунки більше не зможуть повернутися до колишньої свободи та тієї колегіальності, яку вона так цінувала. Він нічого не здобув своєю незграбністю, а тільки все зіпсував. Люція, йдучи додому, дорікала собі за те, що надто лагідно поводилася з ним. Потрібно було чіткіше сказати, що таке ці зізнання і як вона оцінює його несвоєчасну наступальність.

Лише у своїй кімнаті, зайнята тими думками, вона побачила троянди у вазі і подумала: «Якщо вони не від нього, то хто їх прислав?..»

У неї було не багато знайомих, серед них же, мабуть, немає жодного, хто мав би право на щось подібне. Люція знала, що подобається іще декільком колегам і, можливо, молодому Зажецькому, але вони, безумовно, знали також, що нічого від неї не можуть очікувати.

Тоді хто?..

І раптом кров ударила її у голову. Божевільна, смішна, зухвала ідея! І все-таки щось їй підказувало, щось запевняло, щось утверджувало у найглибшому переконанні, що це саме він – професор Вільчур – послав ці квіти.

Серце забилося сильніше й швидше. Вона довго вдивлялася у рожевий букет, ніби чекаючи від нього підтвердження своєї здогадки. І нарешті, вона ніби отримала це підтвердження, на її обличчі з’явилась посмішка.

Ні, ні. Її інтуїція у цьому випадку не могла підвести. Як би з радістю вона пригорнула ці квіти до грудей…

Вона нахилилася над ними. Ніздрі вловили слабкий і ледь помітний аромат. Прохолодні пелюстки ніжно торкалися гарячих щік і багато з них густим дощем опали на стіл.

Отож-бо! Отже він пам’ятав про неї, думав про неї. Пам’ятав саме на Святвечір.

І вона була така простодушна! Повірила йому, коли сказав, що він їде!.. Звичайно, він – у Варшаві. Усі свята провів тут. На самоті. Сам-один…

Вона гарячково поглянула на годинник. Було вже після дванадцятої. Незважаючи на це, вирішила зателефонувати. Вона знала, що професор ніколи рано не лягає спати, що у будь-якому разі щось дізнається від Юзефа.

З нервовим поспіхом накручувала диск апарата. Довгий час у трубці рівномірно гуло, перш ніж нарешті почувся хрипкий незнайомий голос:

– Душе грішна, що тобі треба?

– Це… це помешкання професора Вільчура? – невпевнено запитала Люція.

– Справді. Ти здогадалася, дівчинко. Це його теперішній дім. Und mein Liebchen, was willst du noch mehr [36] І, моя кохана, чого хочеш? (Нім.) ?

– Чи я могла б просити пана професора? – на мить завагавшись, озвалася здивована Люція.

– Залежно про що, полуничко. Якщо про золотий годинник і грудочку цукру, то так. Якщо про те, щоб вирізати хробаковидне охвістя, – я б не радив. Якщо йдеться про партію гольфа, то про це не може бути й мови. Якщо про руку, справа запізнилася років на тридцять. Якщо про чарку алкоголю, нічого з цього не вийде, бо я накладу своє вето. Отже, хоч Святе Письмо каже: «Просіть, і дасться вам», зауваж, білоголова, що не сказано там, що дасться тобі те, про що просиш. Наприклад, попросиш пряник з мигдалем, а отримуєш жовту лихоманку з ускладненнями. Просиш натхнення, а приносять яєчню із чотирьох яєць на салі. Boîte à surprises [37] Шкатулка з несподіванкою ( фр .). . Чаша омани долі. Suprise-party [38] Вечірка з сюрпризом (англ.). з Провидінням. Отже, про що йдеться, mia bella [39] Моя красуне (іт.) . ?

– Я б хотіла попросити пана професора до телефону, – сказала перестрашена Люція.

– Нездійсненно, – безапеляційно сказав хрипкий голос. – Неможливо з трьох причин. Primo , професор не у Варшаві. Secundo, не далі, як годину тому я зумів переконати його і він признав мою рацію, що розмови з жінками – марна трата часу. А tertio , навіть якби він зараз був у Варшаві і якби він хотів втратити чверть години на розмову з тобою, він все одно б не міг цього зробити, бо лежить тут під одним зі столів, не виявляючи ані найменшого бажання повернути свідомість. Addio, signora [40] Прощавайте, сеньоро ( іт.) . , good-bye [41] До побачення (англ.). . Vale et me ama [42] Будь здорова і люби мене (лат. ). !