Микола Хвильовий - Вальдшнепи

Дмитрій говорив щось невпопад. Тоді Аґлая поклала на його рот свою запашну долоню і сказала:

– Який ти чудак, Дімі! Справжній провінціял!

– Ти вже з Дмитрієм на «ти»? – повертаючись, кинула тьотя Клава. – З тебе, Аґо, вийшов би прекрасний кавалерист.

Тьотя Клава так дзвінко зареготала, що провінціяльна парочка (здається, колишній столоначальник і пристаркувата дочка місцевого кавалера червоного прапора), що йшла їм назустріч, поспішно одлетіла вбік і дала дорогу веселій компанії.

Тоді почав реготати й товариш Вовчик. Він так безумно розреготався, що мусів кинути руку дами, сісти на землю й зупинити компанію. Коли ж його стали допитувати, в чому справа, він тільки й міг вимовити: «провінціял».

– Ну… добре! Ну… провінціял!.. але де ж тут сіль?

Тоді, нарешті, товариш Вовчик сказав, що для Карамазова це – найобразливіше слово, і що він і уявити не може, яке обурення викликало воно в грудях його ущіпливого друга.

– І зовсім нічого нема тут смішного! – різко шпурнула Аґлая і взяла Дмитрія під руку.

Тьотя Клава теж найшла, що смішного тут дуже мало й найшла навіть потрібним (очевидно, на правах тьоті) прочитати лінгвістові невеличку нотацію. Вовчика, як і треба було чекати, страшенно збентежив такий несподіваний фінал і він хотів навіть прохати пробачення за свою некоректність. Тоді тьотя Клава поправила йому краватку фамільярним жестом, міцно притиснулась до нього і зробила дистанцію на три кроки.

– Ти, Дімі, може й справді образився на мене? – спитала Аґлая.

– Нічого подібного! – всміхнувся Карамазов. – Я тільки не зрозумів… тебе.

Він з якимось надзвичайним задоволенням сказав «тебе»: ця химерна дівчина, що так скоро перейшла з ним на «ти» і якось враз заволоділа ним (коли правду говорити, він не жартуючи, а з глибоким хвилюванням сказав допіру Вовчикові, що хоче зійтися з Аґлаєю), – зовнішністю своєю вже остаточно покорила його. Надто вже розумні й страсні були ці мигдалеві очі, й надто вже привабливо коливались ці молоді груди, щоб він міг прийняти її як звичайну женщину. Сьогодні навіть постало в нім якесь неясне передчуття й солодкий біль, і сьогодні він хотів би ходити з нею цілу ніч.

– Чого ти не зрозумів? – спитала Аґлая. – Чому я тебе назвала провінціалом?

– Так!

– Це ж, милий, ясно. Я ще тоді, на пароплаві (пам’ятаєш нашу суперечку?), я вже тоді подумала, що ти провінціал. Це по всьому видно: й по рухах і по поводженню з передовою жінкою… як зі мною от… Чому ти так чудно вимовив «тебе»? Чи, може, ти хотів сказати «вас»? Вас іст дас? Ну? А потім ти й формально провінціял… Хіба ти живеш не в провінції?

– Я, як тобі відомо, живу в столичному граді! – усміхнувся Карамазов.

– Де це? – зареготала Аґлая. – Чи не в тому, що на Лопані?

Ця дівчина (очевидно, з якогось Миргорода) так неохайно говорила про лопанський центр, що Вовчик, почувши цю розмову, зупинився і спитав:

– А дозвольте узнати, в яких краях ви мешкаєте? Чи не в Умані?

– Вас це серйозно цікавить? Коли так, то прошу: мій столичний град і моя країна – хай буде вам відомо – дуже далеко відціля.

– Франція? Італія? Еспанія?

– Московія, моє серденько! – сказала Аґлая й притиснулась до свого супутника.

Московія? Ну, це вже Аґлая неправду говорить! Дмитрій підтверджує? Тоді він і йому не вірить. І справді: які ж вони московки? – Ні, це нісенітниця! Словом, хай це підтвердить тьотя Клава, і тільки тоді він може повірити. Словом, коли Аґлая й справді серйозно говорить – Вовчик остаточно розгубиться.

Нарешті говорить тьотя Клава й говорить те ж саме. Вони таки московки й навіть корінні, бо змалку живуть у Москві. Вулиця така то, номер такий то, трамвай дев’ять. Коли потрібний телефон, то можна й це сказати. Чоловік тьоті Клави (ви його знаєте – мужчина в золотому пенсне) працює в профсоюзі. Аґлая – сирітка (знаєте таку зворушливу кінофільму про часи французької революції), і вона живе у тьоті Клави. Вона на останньому курсі московської консерваторії.

– Але відкіля ж ви так добре знаєте нашу мову? – здивовано спитав лінгвіст.

Ах, Боже мій! Що ж тут дивного? Вони далеко не перший раз зупиняються відпочивати на прекрасних степах України, й чому ж їм не знати такої музичної мови (тьотя Клава так і сказала – «музичної»), Аґлая, наприклад, дуже любить Україну й, коли хочете, навіть оригінально. А втім, тьотя Клава далі не буде говорити, в деталях його може поінформувати Аґлая і, можливо, Дмитрій. Власне, під впливом своєї племінниці вона й зробилась такою цікавою московкою.