Айзек Азімов - Фундація та Земля

Один з компореллонців виступив віч-на віч до Тревіза.

– Перепрошую, депутате, – неприязно мовив він і грубим рухом розчахнув його пальто. Виставив руки, які швидко зарухалися вгору та вниз Тревізовими боками, спиною, грудьми та стегнами. Пальто витрусили і обнишпорили. Тревіз був надто збентежений і приголомшений, щоб усвідомити, що його хутко й ретельно обшукали, поки все не скінчилося.

Пелорат з опущеним підборіддям та викривленим ротом терпів таке саме приниження від рук другого компореллонця.

Третій наближався до Блісс, яка не хотіла, щоб її торкалися. Але вона принаймні знала, чого очікувати, бо зірвала із себе пальто і якусь мить стояла в легкому одязі, відкрита посвисту вітру. Крижаним, як і вітер, голосом мовила:

– Ви бачите, що я не озброєна.

І справді, всі бачили. Компореллонець протрусив пальто, ніби за вагою здатен був визначити, чи є всередині зброя – може, і здатен був, – та відступив.

Блісс знову вдягнула пальто, загорнувшись у нього, і на мить Тревіз замилувався її жестом. Він знав, як вона ставиться до холоду, однак дівчина не дозволила тілу жодного разу здригнутися, поки стояла там у тонкій блузі та широких штанах. (Тоді він замислився, чи не здатна вона за крайньої потреби отримати тепло від решти Геї).

Один із компореллонців зробив знак рукою, і троє чужинців рушили за ним. Інші двоє місцевих ішли позаду. Один чи двійко пішоходів на вулиці навіть не глянули на те, що відбувалося. Вони або надто звикли до цієї картини, або ж, що ймовірніше, були заклопотані думками про те, щоб якнайшвидше дістатися якогось приміщення.

Тепер Тревіз побачив, що компореллонці піднялися рухомим похилим виїздом. Зараз вони спускалися ним ушістьох, проминувши шлюз майже такої самої складної конструкції, як і на космічному кораблі, – безперечно, щоб утримувати всередині тепло замість повітря.

А тоді одразу опинились у величезній будівлі.

Найперше Тревізове враження: він потрапив у декорації гіпердрами, себто історичного роману про імперські часи. Дуже впізнавані декорації, хіба з кількома варіаціями (хтозна, можливо, вони існували в одному екземплярі й усі постановники гіпердрам використовували у своїй роботі тільки цей єдиний сет), які зображали величне місто Трентор, що в період розквіту простягалося на всю поверхню планети.

Тут були великі площі, заклопотано метушилися пішоходи, мчав відведеними для нього смугами маленький транспорт.

Тревіз підвів погляд, майже очікуючи побачити повітряні таксі, які забиваються у тьмяні закапелки склепінь, але принаймні їх тут не виявилося. Власне, коли перше приголомшення минуло, Тревізові стало очевидно, що будівля набагато менша, ніж була б на Тренторі, адже це лише одна споруда, а не частина комплексу, який нерозривно простягався на тисячі кілометрів у всіх напрямках.

Кольори теж відрізнялися. У гіпердрамах Трентор завжди зображали в неможливо яскравих барвах, а одяг на акторах був абсолютно не практичний і не придатний для реального життя. Утім усі ці кольори та рюші мали символічну мету – свідчити про декаденство Імперії (тоді це був обов’язковий погляд) і Трентора зокрема.

Проте із цього погляду Компореллон був протилежністю декаденству, бо кольорової схеми, яку Пелорат зауважив у космопорту, було дотримано й тут.

Стіни були різних відтінків сірого, стеля – білою, одяг населення – чорним, сірим і білим. Час від часу траплялися повністю чорні костюми, ще частіше – повністю сірі; повністю білих Тревіз не побачив. Проте крій був завжди різний, неначе позбавленим кольору людям усе одно вдавалося знайти спосіб відстояти свою індивідуальність.

Обличчя переважно були безвиразні, а якщо ні, то похмурі. Жінки стригли волосся коротко; чоловіки мали довше, але збирали його ззаду в короткі коси. Ніхто не дивився в очі, проминаючи одне одного. Від усіх віяло цілеспрямованістю, наче в кожного на думці була лише конкретна справа й більше ні на що місця не лишалося. Чоловіки та жінки вдягалися однаково, й різницю виказували лише довжина волосся, легкий випин грудей і ширина стегон.

Трьох чужинців завели до ліфта, що спустився на п’ять рівнів. Звідти їх провели до дверей, на яких малими й непоказними літерами писало: «Мітца Лізалор, Мінтранс».

Компореллонець, який ішов попереду, торкнувся напису, що за мить засяяв у відповідь. Двері відчинилися, і вони зайшли.