Айзек Азімов - Фундація та Земля

– Доки ми розберемося, може бути надто пізно.

– Я скористаюся своєю винахідливістю, щоб надто пізно не було.

– До слова про винахідливість, як ви провели нас через пропускну станцію?

Тревіз глянув на Блісс і дозволив губам повільно розтягнутися в усмішці, з якою він скидався на бешкетного підлітка.

– Усього лише мізками.

– Що ви зробили, старий? – поцікавився Пелорат.

– Просто треба було дібрати належний аргумент. Я спробував погрози та ледь помітний натяк на підкуп. Звертався до його логіки та вірності Фундації. Ніщо не допомагало, тож я вдався до крайнього варіанта. Сказав, що ви, Пелорате, зраджуєте дружині.

– Дружині? Але ж, мій любий друже, у мене наразі немає дружини.

– Знаю, але він цього не знав.

– Припускаю, – мовила Блісс, – під «дружиною» ви маєте на увазі жінку, яка є постійною супутницею конкретного чоловіка.

– Трохи більше, Блісс. Законну супутницю, яка має відповідні права.

– Блісс, у мене немає дружини, – знервовано запевнив Пелорат. – Подеколи в минулому вона у мене була, але тривалий час уже ні. Якщо ти забажаєш пройти через законний ритуал…

– Ох, Пеле, – відмахнулася правою рукою Блісс, – навіщо мені цього хотіти? У мене незліченні супутники, настільки ж мені близькі, наскільки одна твоя рука близька до іншої. Лише ізоляти почуваються так відчужено, що їм доводиться за допомогою штучних звичаїв впроваджувати слабкий замінник справжніх стосунків.

– Але я і є ізолят, люба Блісс.

– Невдовзі ти будеш меншим ізолятом, Пеле. Можливо, ніколи повністю Геєю, але вже й не цілковитим ізолятом, і в тебе буде безліч супутників.

– Я хочу лише тебе, Блісс.

– Це тому, що ти нічого про це не знаєш. Ти збагнеш.

Протягом цієї розмови Тревіз із сутужним терпінням на обличчі вдивлявся в екран. Хмарний шар наблизився, і на якусь мить усе оповив сірий туман.

Мікрохвильове зображення, подумав він, – і комп’ютер одразу перемкнувся на виявлення радіолокаційних відображень. Хмари щезли, поступившись місцем поверхні Компореллона в штучних кольорах, із трохи розмитими та нестійкими межами між секторами різного складу.

– Це так відтепер усе буде виглядати? – дещо зачудовано спитала Блісс.

– Лише поки ми проходимо хмари. Тоді знову повернемося на сонячне світло. – Поки він говорив, світло й нормальна видимість повернулися.

– Зрозуміло. – Блісс обернулась до нього. – Але чого я не розумію, то це чому чиновникові на пропускній станції було важливо, зраджує Пел дружині чи ні.

– Я сказав, що якщо той тип, Кендрей, вас затримає, новини дійдуть до Термінуса, а отже, й до дружини Пелората. Тоді в Пелората будуть проблеми. Я не конкретизував, які саме, але намагався створити враження, ніби серйозні. Між чоловіками є таке собі братерство, – тепер Тревіз широко усміхався, – і один не виказуватиме іншого. Навіть допоможе, якщо попросять. Гадаю, мотивація така: наступного разу допомога може знадобитися тому, хто допоміг. Припускаю також, – додав він, – що схоже сестринство є серед жінок, але жінкою я ніколи не був, тож не мав можливості зблизька його спостерігати.

Обличчя Блісс нагадувало вродливу грозову хмару.

– Це жарт? – вимогливо спитала вона.

– Ні, я серйозно. Я не кажу, що цей Кендрей пропустив нас, лише щоб допомогти Янову уникнути гніву дружини. Чоловіче братерство могло просто додати вирішальний поштовх до моїх аргументів.

– Але це жахливо. Суспільство утримують і зв’язують докупи правила. Хіба це настільки легко – нехтувати правилами з банальних причин?

– Ну, – одразу почав захищатися Тревіз, – деякі правила самі собою є банальними. Мало які світи дуже прискіпливі щодо перетину меж свого простору в час миру та комерційного розквіту, які ми зараз маємо завдяки Фундації. З якихось причин Компореллон вибивається із загалу – напевно, якісь неочевидні внутрішньополітичні пертурбації. Чому ми маємо через це страждати?

– Це не стосується справи. Якщо ми будемо дотримуватися лише тих правил, які вважатимемо справедливими і обґрунтованими, жодне не протримається довго, бо не існує правила, яке хтось не вважав би несправедливим та необґрунтованим. А якщо ми прагнемо переслідувати власний зиск, як ми його бачимо, то завжди знайдемо причину вірити, що якесь правило, яке нам заважає, несправедливе й необґрунтоване. І тоді те, що почнеться з хитрої витівки, закінчиться анархією та катастрофою навіть для хитрого витівника, оскільки він також не переживе розпаду суспільства.