Франсуа Рене де Шатобріан - Замогильні записки

Нещастя моїх рідних, про які я дізнався з газет і які відкрили моє справжнє ім’я (я не зміг приховати своєї скорботи), посилили співчуття до мене суспільства. Газетні аркуші сповістили про смерть пана де Мальзерба, його доньки, дружини пана президента де Розамбо, його онуки, пані графині де Шатобріан, та чоловіка його онуки, пана графа де Шатобріана, мого брата, – їх стратили разом, в той самий день і час, на одному ешафоті. Пан де Мальзерб був об’єктом захоплення і пошани англійців; а що я виявився родичем захисника Людовіка XVI, то мої господарі стали ще більш доброзичливими до мене.

Мій дядько де Беде повідомив мене про переслідування, яких зазнали інші мої родичі. Мою незрівнянну матусю разом з іншими жертвами кинули до воза і доправили з Бретані до паризької в’язниці, де їй належало чекати на таку саму долю, що спіткала й її сина, якого вона так любила. Моя дружина і моя сестра Люсіль дожидали вироку в реннській в’язниці; їх збиралися ув’язнити в замку Комбурґ, що став казенною фортецею; злочин цих двох безневинних молодих жінок полягав у тому, що я виїхав у еміграцію. Чи можна порівняти наші печалі на чужині з горем тих французів, що залишилися на батьківщині? Як же гірко було, проте, дізнатися, страждаючи у вигнанні, що сам факт цього вигнання став приводом для переслідування твоїх близьких!

Два роки тому обручку моєї невістки було знайдено в стічній канаві на вулиці Кассетт; мені принесли її; вона тріснула: два обідки були розімкнені і висіли, зчепившись докупи; імена можна було прочитати цілком виразно. Як знайшлася ця обручка? Де і коли вона загубилася? Очевидно, жертву, катовану у в’язниці Люксембурзького палацу, везли на страту вулицею Кассетт? Може, вона впустила обручку дорогою на ешафот? А може, її зірвали з пальця після страти? Я відчув сильне хвилювання, побачивши цей символ, що тріщиною і написом нагадував про страшну долю, яка спіткала бідолашне подружжя. Щось таємниче і фатальне вгадувалося в цій обручці, яку невістка моя, здавалося, надіслала мені з того світу на згадку про неї й про мого брата. Я віддав обручку їхньому синові: бодай би тільки вона не завдала йому біди!

‹Листування Шатобріана з паном де Контансеном, який знайшов у 1835 році текст вироку, ухваленого братові Шатобріана›

Цей смертний вирок чудово доводить, з якою легкістю вчинялися вбивства: одні імена написані з помилками, інші замазані. Ці зовнішні хиби, яких було б достатньо, щоб припинити чинність будь-якої серед постанов малозначних, не зупиняли катів; для них важлива була тільки година страти: рівно о п’ятій годині. Ось справжній документ, я переписую його дослівно:

«Виконавцю судових вироків

Слід виконавцю судових вироків вирушити до палацу правосуддя в Консьєржері, щоб виконати вирок, яким засуджено Муссе, д’Еспременіля, Шапельє, Туре, Елля, Ламуаньйона Мальзерба, дружину Лепеллетьє Розамбо, Шато Бріана та його дружину (ім’я замазане, прочитати неможливо), вдову Дюшатле, дружину Граммона, колишнього герцога, дружину Рошешюара (Рошешуара) і Пармантьє, – усього 14 – на страту. Страта відбудеться сьогодні, рівно о п’ятій годині, на площі Революції цього міста.

Громадський обвинувач А. К. Фук’є.

Ухвалено трибуналом 3 флореаля II року Французької республіки. Два вози».

9 термідора врятувало життя моїй матері; але про неї забули, і вона залишалася в Консьєржері. Комісар Конвенту знайшов її: «Що ти тут робиш, громадянко? – запитав він. – Хто ти? Чому ти досі тут?» Матуся відповіла, що, втративши сина, не журиться тим, що відбувається, і що їй байдуже, де померти: у в’язниці чи на волі. «Але, можливо, у тебе є інші діти?» – заперечив комісар. Мати назвала мою дружину і сестер, що скніють у реннській в’язниці. Надійшов наказ випустити їх; змусили вийти на свободу і матусю.

Історики Революції забули поряд із зображенням того, що коїлося всередині Франції, помістити зображення того, що відбувалося за її межами, показати силу-силенну вигнанців, змушених братися до різних ремесел, та терпіти різні муки залежно від клімату і звичаїв народів, що прихистили їх.

За межами Франції все відбувалося з окремими особами: злети і падіння, приховані від світу печалі, мовчазні та безкорисливі жертви, і, проте, попри всю різноликість емігрантів, серед яких були люди всіх станів, різного віку, обох статей, вони зберігали єдину непорушну ідею; стара Франція поневірялася світом зі своїми забобонами і своїми слугами, як колись Божа церква блукала по землі зі своїми чеснотами та своїми мучениками.