Франсуа Рене де Шатобріан - Замогильні записки

З французьких авторів мого покоління я чи не єдиний, хто схожий на свої твори: мандрівець, солдат, публіцист, міністр, я оспівував ліси в лісах, живописав океан на кораблі, розповідав про битви у військових таборах, пізнав вигнання у вигнанні, вивчав володарів при дворі, політику на посаді, а закони в зібраннях.

Оратори Греції та Риму впливали на життя суспільства і розділяли його долю; наприкінці середніх віків і епохи Відродження найбільш уславлені генії словесності і мистецтв Італії та Іспанії брали участь у громадському русі. Які бурхливі і прекрасні життя прожили Данте, Тассо, Камоенс, Ерсилья, Сервантес! У Франції за старих часів гімни і перекази складали паломники і воїни, але починаючи з царювання Людовіка XIV наші письменники дуже часто жили своїм приватним життям, і вустами їх таланту говорив їхній власний дух, але не події тодішньої епохи.

Не знати чому так пощастило мені, який ночував у курені ірокеза і в шатрі араба, вбирався в плащ дикуна і чапан мамелюка, після цього всістися за один стіл з королями, щоб по тому знову зубожіти. Я доклав руку до миру і війни; я підписував угоди і протоколи; бував на засіданнях, конгресах і конклавах, був свідком того, як відновлювали і скидали королівську владу; я творив історію і міг її писати: життя моє, самотнє і мовчазне, протікало серед смути і гуркоту, і всі ці роки поряд зі мною були доньки моєї уяви: Атала, Амелі, Бланка, Велледа, не кажучи вже про тих красунь, яких можна було б назвати реальністю мого життя, якби вони не мали спокусливості химер. Боюся, я мав душу, подібну до тієї, яку один давній філософ назвав священною хворобою.

Життя моє пройшло на рубежі двох сторіч, як на злитті двох великих річок; я занурився в їхні каламутні води, з жалем віддаляючись від старого берега, де я народився, з надією пливучи до берега невідомого.

Вся географія змінилася відтоді, як я, як колись казали, побачив небо з колиски. Порівнявши земну кулю, якою вона була на початку мого життя, з тією, якою вона стала тепер, коли моє життя добігає кінця, я не знаходжу в них нічого спільного. За цей час було відкрито і населено п’яту частину світу, Австралію; французькі мореплавці розгледіли недавно в льодах антарктичного полюса шостий континент, а поблизу нашого полюса Паррі, Росси, Франкліни обігнули північні межі Америки; Африка трохи відслонила таємниці своїх пустель; одне слово, на земному світі не залишилося жодного незвіданого куточка. Люди провадять наступ на всі смужки землі, які розділяють моря; напевно, скоро кораблі почнуть перетинати Панамський, а можливо, і Суецький перешийки.

Історія також зробила немало відкриттів, заглиблюючись у таїну віків; священні мови більше не тримають у секреті свій втрачений словник; Шампольйон, діставшись гранітних скель землі Єгипетської, розшифрував ієрогліфи, якими, здавалося, навіки замуровано уста мовчазної пустелі [128]. Нові революції викреслили з карти світу Польщу, Голландію, Геную і Венецію – то й що? інші республіки з’явилися на берегах Великого і Атлантичного океанів. У цих країнах вдосконалена цивілізація могла б допомогти могутній природі: пароплави попливли б проти води по річках, що раніше були нездоланною перешкодою, а нині перетворилися на зручні шляхи сполучення; на берегах цих річок виросли б міста і села, як з пустель Кентуккі вийшли нові американські штати. Через ці ліси, що славляться як непрохідні, рушили б вози без коней, що перевозять важкі вантажі і тисячі мандрівців. Цими річками, цими дорогами разом з деревами для спорудження кораблів вирушили б у дорогу підземні скарби, здатні їх оплатити, і Панамський перешийок перестав би загороджувати дорогу цим кораблям і пропустив би їх з одного моря до іншого.

Флот, що його пускають у рух парою, не обмежується плаванням по річках, він перетинає океан; відстані скорочуються; кому тепер страшні течії, мусони, зустрічні вітри, блокади, закриті порти? Яка прірва пролягла між цими промисловими романами і невеликим селом Планкуе: у той час пані сиділи біля вогнища і грали в забуті нині ігри; селянки пряли прядиво для свого одягу; тонка сальна свічка освітлювала ці нічні заняття; хімія ще не здійснила своїх чудес: машини не привели в рух воду і залізо, щоб ткати шерсть і вишивати шовк; газ був приналежністю метеорів і ще не використовувався для освітлення наших театрів і вулиць.