Франсуа Рене де Шатобріан - Замогильні записки

Кажучи про останнє лихо, що спіткало Бурбонів, я згадую їх перші кроки: біля колиски династії лунало якесь похмуре пророцтво. Не встиг Генріх IV стати володарем Парижа, як фатальне передчуття оселилось у нього в душі. Все нові й нові замахи не збентежили його мужності, але позбавили його природної веселості. На процесії на честь Святого Духа 5 січня 1595 року він з’явився в чорному, з пластиром на верхній губі: Жан Шатель, що цілив йому в серце, промахнувся і зачепив рот. Король був похмурий; пані де Баланьї запитала, що таке. «Як можу я бути задоволеним, – відповів він, – бачачи в народі таку невдячність: день за днем робив я і роблю для нього все, що можу, і з радістю віддав би за нього тисячу життів, якби Господь нагородив мене ними, а народ щодня чинить мені нові підступи, бо з того часу, як я тут, ні про що інше ніхто й не говорить».

А народ тим часом кричав: «Хай живе король!» – «Ваша Величносте, – сказав один з придворних, – подивіться, з якою радістю зустрічає вас народ». Генріх похитав головою: «Народ є народ. Якби на моєму місці був мій найлютіший ворог, народ зустрічав би його з такою ж радістю і кричав би ще голосніше».

Один прихильник Ліги, побачивши, що король сидить у глибині карети, сказав: «Он він, забився в куток свого візка». Чи не здається вам, що цей прихильник Ліги говорить про Людовіка XVI, який їхав із Тампля на ешафот?

У п’ятницю 14 травня 1610 року король, повертаючись разом з Бассомп’єром і герцогом де Гізом з монастиря фельянів, сказав: «Нині всі ви мене не цінуєте, але коли мене не стане, ви зрозумієте, чого я вартий, і узнаєте різницю між мною та іншими людьми». – «Боже мій, Ваша Величносте, – заперечив Бассомп’єр, – чи припините ви коли-небудь бентежити нас розмовами про вашу близьку смерть?» Тут маршал почав говорити Генріху про його славу, процвітання, добре здоров’я, що продовжує молодість. «Друже мій, – відповів король, – з усім цим доведеться розлучитися». Равальяк вже чекав його біля воріт Лувру.

Бассомп’єр пішов і наступного разу побачив короля вже в його покоях.

«Він лежав, – розповідає маршал, – на ліжку, і пан де Вік, сидячи на його краю, притискав святий хрест до його губ, щоб нагадати йому про Бога. Увійшов пан ле Гран і, впавши на коліна біля ліжка, почав укривати поцілунками його руку, а я, гірко плачучи, припав до його ніг».

Така розповідь Бассомп’єра.

Охоплений цими сумними спогадами, я немовби своїми очима бачив, як довгими залами Градчанського замку проходять останні Бурбони, з виглядом сумним і меланхолійним, як ішов перший з Бурбонів галереєю Лувру: я приїхав, щоб припасти до ніг королівської влади, що спустила дух. Померла вона навіки, чи їй судилося воскреснути, я буду вірний їй до кінця: республіка для мене почне існувати лише після остаточної загибелі монархії. Якщо Паркі, які мають видати мої записки, віддають їх у друк не одразу, то після їх появи ті, хто прочитають їх повністю і все зважать, зможуть міркувати, наскільки помилявся я у своїх співчуттях і припущеннях. Поважаючи нещастя, поважаючи те, чому я служив і служитиму до смерті ціною свого вічного спокою, я виводжу ці слова, правильні вони чи хибні, на моєму надзахідному годиннику, цьому сухому і легкому листі, яке незабаром розвіє дихання вічності.

Якщо королівські династії відмирають (залишимо осторонь майбутні можливості і живучі надії, що вічно гніздяться в душі людській), чи не краще залишити їм кінець, гідний їх величі: хай вони разом із сторіччями відступають у морок минулого. Якщо ви здобули оглушливу славу, не намагайтеся пережити її: світ втомлюється від вас і вашого галасу; він сердиться, що ви весь час маячите перед очима: Олександр, Цезар, Наполеон пішли з життя, підкоряючись законам слави. Щоб померти красивим, треба померти молодим; не чекайте, поки діти весни скажуть: «Як! і це той геній, та людина, те покоління, яким аплодував світ, за чий волосок, усмішку, погляд люди готові були віддати життя!» Яке сумне видовище – старий Людовік XIV, якому ні з ким поговорити про свою добу, окрім старого герцога де Вільруа! Останньою перемогою великого Конде була зустріч з Боссюе, який прийшов до краю його могили: оратор пожвавив німі води Шантії; він повернув дитинство старому, воскресив хлоп’яцтво юнака; у своєму безсмертному прощальному слові він повернув сивині переможця при Рокруа темний колір. Ви, що шануєте славу, поклопочіться про вашу могилу; ляжте в ній зручніше, постарайтеся прибрати благообразного вигляду, бо тут вам перебувати вічно.