Франсуа Рене де Шатобріан - Замогильні записки

‹Візити і знайомства Шатобріана у Празі›

Після обіду о сьомій годині вечора я вирушив до короля; я зустрів там усіх нещодавніх осіб, окрім герцога Бордоського, який прихворів після недільних відвідин церкви. Король напівлежав на канапі, Mademoiselle сиділа на стільці прямо перед ним, і Карл X, погладжуючи онучку по руці, розповідав їй різні історії. Юна принцеса слухала уважно: коли я увійшов, вона поглянула на мене з усмішкою розважливої особи, ніби кажучи: «Нічого не вдієш, доводиться розважати дідуся».

– Шатобріане, – вигукнув король, – чому ви не прийшли вчора?

– Ваша Величносте, я надто пізно дізнався, що ви робите мені честь, запрошуючи мене до обіду; крім того, на Трійцю мені не дозволено бачити Вашу Величність.

– Чому це? – запитав король.

– Ваша Величносте, рівно дев’ять років тому на Трійцю я прийшов засвідчити вам мою пошану, але мене не пустили.

Карл X, здавалося, схвилювався:

– З празького замку вас не проженуть.

– Так, Ваша Величносте, бо я не бачу тут тих відданих слуг, які випровадили мене за часів процвітання.

Віст почався, а день закінчився.

Після партії я віддав візит герцогові де Блакасу. «Король, – сказав він, – хоче, щоб ми поговорили». Я відповів, що, оскільки король не визнав за потрібне скликати раду, перед якою я міг би викласти свої ідеї щодо майбутнього Франції та повноліття герцога Бордоського, мені сказати нічого. «У Його Величності більше немає ради, – відпарирував пан де Блакас з деренчливим смішком і самовдоволено поглянув на мене, – у нього є тільки я, тільки я».

Обер-гофмейстер має про себе найвищу думку – хвороба всіх французів. Якщо послухати його, то він всезнаючий і всемогутній; він видав заміж герцогиню Беррійську, він розпоряджається королями, він водить за носа Меттерніха, він тримає за петельки Нессельроде, він править Італією, він викарбував своє ім’я на обеліску в Римі, у нього в кишені ключі від конклавів, три останні папи зобов’язані йому своїм сходженням на папський престол; він так добре знає суспільну думку, він так добре розміряє своє честолюбство зі своїми можливостями, що, супроводжуючи пані герцогиню Беррійську, виклопотав собі грамоту, що призначає його головою регентської ради, прем’єр-міністром і міністром закордонних справ! Ось яке розуміння цих нещасних про нинішню Францію і нинішню добу.

Але ж пан де Блакас найрозумніший і найпоміркованіший з усієї зграї. У розмові він тримається розсудливо; він ніколи не заходить у суперечку: «Ви гадаєте? Я ще вчора говорив те саме. Ми з вами думаємо абсолютно однаково!» Залежне становище йому обридло; він стомився від справ, він мріє жити в якому-небудь забутому Богом куточку і спочити там у бозі далеко від світу. Що до його впливу на Карла X, про це не варто й говорити; всі думають, ніби він підкорив собі короля: помилкова думка! Він безсилий хоч би чого добитися від короля. Король не слухає його; вранці він щось відкидає, увечері приймає, не пояснюючи, чому змінив думку, і т. ін. Коли пан де Блакас розповідає вам свої байки, він говорить правду, бо він ніколи не суперечить королю, але він говорить не всю правду, бо він вселяє Карлу X тільки ті волевиявлення, які відповідають бажанням короля.

До того ж пан де Блакас знає, що таке відвага і честь; він не позбавлений великодушності, його вирізняють відданість і вірність. Обертаючись у вищому світі, він перейняв звички аристократів. Він родовитий; він походить з бідного, але старовинного роду, що відзначався в поезії і в ратних подвигах. Його манірні манери, самовпевненість, строге дотримання етикету допомагають його панам зберігати благородство, яке так легко втратити в нещасті: в усякому разі, у празькому музеї негнучкий обладунок підтримує в стоячому положенні тіло, яке інакше упало б на землю. Пан де Блакас у міру діяльний, він швидко справляється зі своїми щоденними обов’язками; він любить порядок і точність. Він – знавець деяких царин археології, позбавлений уяви аматор мистецтва і холоднокровний розпусник; схвилювати його не в змозі навіть його власні пристрасті; така незворушність була б гідністю для державного мужа, якби не виникала виключно з віри у власний геній, але геній цей подібної віри не заслуговує: у його власнику, так само, як у співвітчизнику герцога де Блакаса Лавалетті, герцогу д’Еперноні, відчувається вельможа-невдаха.

Реставрація або настане, або не настане; якщо реставрація відбудеться, пан де Блакас здобуде посади і почесті; якщо реставрації не відбудеться, обер-гофмейстер залишиться зі своїм статком, що зберігається майже цілком поза межами Франції; Карл X і Людовік XIX помруть, а він, пан де Блакас, постаріє: діти його не покинуть принца-вигнанця: їм забезпечене звання знатних чужоземців при чужоземних дворах: слава Господу і всім діянням його!