Франсуа Рене де Шатобріан - Замогильні записки

О третій годині я повернувся до пані дружини дофіна. У неї я застав пані графиню Естергазі з дочкою, пані д’Агу, пана О’Хежерті-молодшого і пана де Трогоффа; вони сподобилися честі обідати у принцеси. Графиня Естергазі замолоду сяяла красою, але й зараз ще гарна на вроду: у Римі вона мала зв’язок з герцогом де Блакасом. Запевняють, що вона не чужа політиці і доносить панові князю фон Меттерніху про все, що чує. Коли Madame звільнили з Тампля й відіслали до Відня, вона зустрілася там з графинею Естергазі і потоваришувала з нею. Я помітив, що графиня уважно вслухається в мої слова; назавтра вона простодушно кинула у моїй присутності, що всю ніч писала. Вона збиралася до Праги, де у неї було призначене таємне побачення з паном де Блакасом; звідти вона мала вирушити до Відня. Старі прихильності, що помолоділи завдяки шпигунству! Які послуги і які втіхи! Мадемуазель Естергазі негарна, у неї вигляд панночки розумної і злої.

Віконтеса д’Агу, що впала нині у благочестя, – впливова особа з тих, що є при кожній принцесі. Вона, як могла, дбала про своїх рідних, звертаючись до всіх, у тому числі й до мене: я мав щастя влаштовувати її племінників, яких у неї було не менше, ніж у великого канцлера Камбасереса.

Обід був такий несмачний і небагатий, що я встав із-за столу голодним; подано його було у вітальні, бо їдальні у дружини дофіна не було. Після їди стіл винесли; Madame сіла на софу, знову взялася до рукоділля, а ми всілися навколо неї. Трогофф розповідав історії, Madame це любить. Особливо цікавлять її жінки. Заговорили про герцогиню де Гіш. «Коси їй не личать», – сказала дружина дофіна, на мій великий подив.

Зі свого місця вона у вікно спостерігала за всім, що відбувається на вулиці, називала на ім’я дам і кавалерів, що там прогулювались. З’явилися два поні з жокеями, одягненими на шотландський манір; Madame одірвалася од рукоділля, довго вдивлялася і нарешті промовила: «Це пані (я забув ім’я) їде з дітьми в гори». Марія Тереза, що постала кумонькою, яка знає звички сусідів, принцеса тронів і ешафотів, що спустилася з висоти своєї долі до рівня інших жінок, особливо цікавила мене; я спостерігав за нею з деяким філософським розчуленням.

О п’ятій годині дружина дофіна вирушила покататися в колясці; о сьомій я повернувся, щоб провести у неї вечір. Та сама картина: Madame на софі, нещодавні співтрапезники та ще п’ятеро чи шестеро молодих і старих любительок цілющих вод навколо неї. Дружина дофіна докладала зворушливих, але помітних зусиль, аби бути люб’язною; вона намагалася поговорити з кожним. Кілька разів вона зверталася до мене, із задоволенням вимовляючи моє ім’я, щоб усі дізналися, хто я такий, але після кожної фрази знову поринала в задумливість. Голка снувала у неї в руках, обличчя схилялося над рукоділлям; я бачив принцесу у профіль і був уражений зловісною схожістю: вона стала схожою на батька; коли я дивився на її голову, немов підставлену мечу страждання, мені здавалося, ніби я бачу голову Людовіка XVI, який чекає, коли на неї впаде фатальний булат.

О пів на дев’яту вечір закінчився; я повернувся до себе і ліг спати, знеможений від утоми.

У п’ятницю 1 червня я встав о п’ятій ранку; о шостій пішов у Мюленбад (купальня при млині): болящі тіснилися навколо джерела, прогулювалися дерев’яною галереєю з колонами або садом, що прилягав до цієї галереї. Пані дружина дофіна з’явилася в жалюгідному платті із сірого шовку, з потертою шаллю на плечах і в старому капелюсі. Здавалося, вона сама латала свій одяг, як її мати в Консьєржері. Пан О’Хежерті, берейтор принцеси, підтримував її під руку. Вона змішалася з натовпом і простягнула свій кухлик жінкам, що черпали воду із джерела. Ніхто не звертав уваги на пані графиню де Марн. Заклад, що звався Мюленбад, побудувала в 1762 році Марія Терезія, її бабуся; вона ж подарувала Карлсбаду дзвони, яким судилося прикликати її онучку до підніжжя хреста.

Коли Madame увійшла до саду, я кинувся до неї: її, схоже, здивувало це догоджання царедворця. Я рідко вставав так рано ради найясніших осіб, хіба що 13 лютого 1820 року, коли поспішив в Оперу до герцога Беррійського. Принцеса дозволила мені п’ять чи шість разів обійти разом з нею сад, говорила привітно, обіцяла прийняти мене о другій годині і дати мені лист. Я скромно пішов, нашвидку поснідав і решту часу гуляв околицями.

‹Історичні спогади, пов’язані із Карлсбадом›