Франсуа Рене де Шатобріан - Замогильні записки

Ніколи ще ніхто не вів боротьбу справедливішу і героїчнішу, ніж та, яку веде сьогодні паризький народ. Він не піднімав руку на закон; доти, поки влада не порушила суспільного договору, народ зберігав спокій; він покірливо зносив образи, підбурювання, загрози; заради Хартії він не шкодував ані грошей, ані життя.

Але коли влада, що брехала до останньої хвилини, раптом проголосила своїх підданців рабами, коли дурість вступила у змову з лицемірством і придворні євнухи забажали замінити своїм насильством терор республіки й залізні кайдани імперії, тоді народ покликав на допомогу свій розум і свою відвагу; виявилося, що ці крамарі не бояться порохового диму і що чотирьом солдатам і капралові з ними не впоратися. Три дні, що засяяли над Францією, змінили долю народу більше, ніж ціле сторіччя. Великий злочин спричинив могутній вибух, але чи треба через цей злочин і народжений ним моральний і політичний тріумф супротивної сторони скидати старовинний порядок речей? Подивімося, як стоять справи:

Карл X і його син повалені, або, якщо хочете, зреклися престолу, але трон не вільний: у королів залишився спадкоємець; чи треба нам прирікати невинне дитя на вигнання?

Хіба Генріх винен у чиїй-небудь смерті? невже ви наважитеся сказати, що на його руках – кров його народу? Якби цю дитину-сироту виховали на батьківщині в любові до конституційного правління, якби вона засвоїла ідеї нашої освіченої доби, вона могла б стати тим самим королем, який гідний Франції майбутнього. Вам треба було б ставити на голосування вашу декларацію лише після того, як на ній присягнув би опікун юного монарха; принц, досягнувши повноліття, повторив би цю клятву. Поки нами правив би пан герцог Орлеанський, регент, людина, яка близько знає народ і розуміє, що сьогодні монархія може бути заснована тільки на загальній згоді і розумі. У цьому рішенні, продиктованому природним ходом речей, я бачу засіб примирити всі партії і, можливо, оберегти Францію від тієї смути, яка завжди настає за насильницькими змінами державного устрою.

Хіба підлягає сумніву, що, ставши дорослою, ця дитина забуде самі імена тих наставників, які пестували її в дитинстві, а тривале виховання в народному дусі і страшний досвід двох ночей, що позбавили престолу двох королів, прожене з її розуму старовинні забобони, – данина високому походженню?

Якщо династія, чиї інтереси я відстоюю, переможе, я, як уже не раз бувало, знову впаду в неласку; не сентиментальна відданість, не старече розчулення – почуття, які споконвіку охоплювали французів над колискою кожного з королів, од Генріха IV до Генріха нинішнього, – керують мною. Я не хочу здобути ні славу героя роману, ні лицаря, ні мученика; я не вірю в божественне походження королівської влади; але я вірю в могутність революцій і фактів. Я навіть не беру за свідка Хартію; я дивлюся вище; я запозичую свої ідеї з філософії тієї епохи, на яку припадає фінал мого життя: я пропоную в королі герцога Бордоського просто тому, що це найкращий вихід з усіх можливих.

Я знаю, що ті, хто ратують за вигнання цієї дитини, хочуть утвердити суверенітет народу: старовинна дурість, яка доводить, що в політичному відношенні наші старі демократи недалеко відійшли від ветеранів роялізму. Абсолютного суверенітету не існує; свобода – породження не політичного права, як думали в XVIII сторіччі, але права природного і можлива за будь-якої форми правління; монархія буває вільнішою, причому вільнішою в багато разів, ніж республіка; втім, тепер не час і не місце вдаватися до політичної філософії.

Я обмежуся лише одним зауваженням: мало не щоразу, коли народу давалася можливість розпоряджатися престолонаступництвом, він розпоряджався і своєю свободою; зауважу також, що, як показує досвід, спадкова монархія, устрій, на перший погляд, безглуздий, краща, ніж монархія виборна. Причини такого становища настільки очевидні, що мені немає потреби перелічувати їх. Сьогодні ви обираєте собі короля: хто завадить вам завтра замінити його іншим? Закон, відповідаєте ви. Закон? але ж його створюєте ви самі!

Ви можете підійти до справи ще простіше і сказати: ми більше не хочемо бачити на французькому престолі короля із старшої парості Бурбонів. Але чому ж ви більше цього не хочете? – Тому, що ми перемогли, ми відстояли священну і справедливу справу; ми подвійно законні господарі своїх завоювань.

Чудово: ви проголошуєте суверенітет сили. Тоді бережіть цю силу якомога старанніше, бо, якщо через кілька місяців ви втратите її, вам ні на кого буде нарікати. Така людська природа! Найосвіченіші і найсправедливіші голови не завжди витримують випробування успіхом. Вони, ці голови, першими протиставили насильству законність; вони віддали служінню їй усі свої таланти, і ось, у той самий час, коли хвалена сила найогиднішими зловживаннями, а потім своєю поразкою підтвердила їхню правоту, переможці заволодівають тією самою зброєю, яку тільки що зламали! Грізні уламки не дадуть користі, але подряпають руки.