Генрик Сенкевич - Вогнем і мечем

Одначе канцлер немов створений був для того, щоб такого корабля бути керманичем. Невтомний працелюб, розумний і прозірливий, що вміє дивитися далеко вперед, він спокійною й упевненою рукою провів би в безпечну гавань всяку іншу державу, крім Речі Посполитої, всякій іншій забезпечив би внутрішню міцність і могутність на довгі роки… якби був самовладним міністром такого, наприклад, монарха, як французький король або іспанський.

Вихований поза межами країни, заворожений чужими зразками, незважаючи на весь свій природний розум і кмітливість, незважаючи на багаторічний практичний досвід, він не зміг звикнути до безсилля уряду в Речі Посполитій і за все життя так і не навчився рахуватися з цією обставиною, хоча то була скеля, об яку розбилися всі його плани, наміри, зусилля; утім – із цієї ж причини – він зараз уже бачив попереду крах і руйнування, а потім і вмирав із розпачем у серці.

Це був геніальний теоретик, який не зумів стати геніальним практиком, – через те й потрапив він у зачароване безвихідне коло. Захоплений якою-небудь думкою, що обіцяла в майбутньому дати плоди, він прагнув до її втілення із завзятістю фанатика, не помічаючи, що рятівна в теорії ідея на практиці – за існуючого стану справ – може мати фатальні наслідки.

Бажаючи зміцнити уряд і державу, він розбудив страшну козацьку стихію, не передбачивши, що дика її сила не тільки проти шляхти, найбагатших магнатів, злочинних замірів і шляхетського самовдоволення повернеться, але і проти доконечних потреб самої держави.

Піднявся зі степів Хмельницький і виріс у велетня. Річ Посполита зазнавала поразки за поразкою. Жовті Води, Корсунь, Пилявці. Передусім Хмельницький з’єднався з ворожою кримською раттю. Удар обрушувався за ударом – нічого іншого, крім як воювати, не залишалося. Насамперед належало приборкати страшну козацьку стихію, щоб використовувати її надалі, а канцлер, захоплений своїми задумами, все ще вів переговори та зволікав. І все ще вірив – навіть Хмельницькому!

Дійсність ущент розбила його теорію: з кожним днем зрозуміліше ставало, що результати зусиль канцлера прямо протилежні очікуваним, – і найкрасномовніший тому доказ виявила облога Збаража.

Канцлер зігнувся під важким тягарем турбот, гірких розчарувань і загальної ненависті.

І тому чинив так, як чинять у дні невдач і катастроф люди, чия віра в себе не вгасає навіть напередодні цілковитого краху: шукав винних.

Винною була вся Річ Посполита і всі її стани, її минуле і її державний устрій; одначе відомо, що той, хто з побоювання, як би уламок скелі, що лежить на схилі, не звалився в прірву, не розрахувавши сил, захоче вкотити його на вершину, лише прискорить його падіння. Канцлер же цим не обмежився, гірше того: викликав на допомогу козацьку рать – страшний, вируючий потік, – не подумавши, що скажений його плин може тільки розпушити і розмити ґрунт, на якому спочиває камінь.

Але король ще вірив у нього, і віра міцнішала в міру того, як суспільна думка, не переймаючись монаршим достоїнством, і його самого обвинувачувала нарівні з канцлером.

Отже, вони сиділи в Топорові, пригнічені та сумні, не знаючи до пуття, що робити, бо в короля було всього двадцять п’ять тисяч війська. Віци було розіслано занадто пізно, і лише частина ополчення на той час устигла зібратися. Хто був причиною зволікання, чи не було це черговою помилкою непоступливої політики канцлера – ця таємниця залишилася між королем і міністром; так чи інакше, у ту хвилину обоє почували свою беззахисність перед міццю Хмельницького.

І найголовніше: не мали точних про нього відомостей. У королівському таборі дотепер не знали, чи вся ханська рать з’єдналася з військом гетьмана, чи козаків підтримує тільки Тугай-бей із декількома тисячами ординців. Питання це було рівнозначним питанню: жити чи вмерти. Виступити проти Хмельницького в найгіршому разі король міг би спробувати ризикнути, хоча бунтівний гетьман мав удесятеро більшу силу. Чари королівського імені багато значили для козаків – страх перед ним, мабуть, був сильнішим, аніж страх перед ополченням, збіговиськом свавільної й ненавченої шляхти, – але якщо й хан приєднався до Хмельницького, нерозсудливістю було змагатися з такою силою.

Тим часом вісті приходили найсуперечливіші, напевно ж ніхто не знав нічого. Завбачливий Хмельницький зібрав усіх своїх людей в одному місці, навмисне не випускаючи жодного козацького чи татарського роз’їзду, щоб не дати королеві нагоди захопити «язика». Бунтівний гетьман такий виношував задум: залишивши частину війська під обложеним Збаражем, який доживає останні дні, самому з майже всією козацькою й татарською раттю зненацька напасти на королівське військо, оточити його і віддати короля в руки хана.