Генрик Сенкевич - Вогнем і мечем

– От істинний наш вождь, і я перший передаю йому свою подяку та свою владу.

Княжі полки почали входити в табір. Усього було їх три тисячі людей, але варті були вони ста тисяч: то йшли переможці боїв під Погребищем, Немировом, Старокостянтиновом і Махнівкою. Знайомі та друзі кинулись їх вітати. За полками легкої кавалерії випливала артилерія Вурцеля. Жовніри насилу вкотили чотири ломові пищалі, дві могутні восьмиствольні гармати і шість захоплених у ворога органок. Князь, який відправляв полки зі Старого Збаража, підійшов лише надвечір, після заходу сонця. Усі збіглися його зустрічати – живої душі в місті не залишилося. Солдати з палаючими каганцями, головешками, смолоскипами і скіпками обступили князівського скакуна, загороджуючи йому шлях, а то й за вуздечку хапаючи, – кожному хотілося зблизька подивитися на героя. Одяг його цілували і самого ледь не стягнули із сідла, щоб далі нести на руках. У пориві піднесення не тільки воїни з польських корогов, але і чужоземці-найманці повідомляли, що три місяці будуть нести службу безкоштовно. Товкотнеча навколо зробилася така, що князь ні кроку не міг ступити – так і сидів на білому своєму скакуні в оточенні жовнірів, немов пастир серед овець, а привітальні вигуки не змовкали.

Вечір настав тихий, ясний. На темному небі засвітилися тисячі зірок, а незабаром з’явились і добрі передвістя. У ту саму хвилину, коли Ланцкоронський наблизився до князя з булавою в руці, готуючись йому її вручити, одна з зірок одірвалася від небесного зводу і, залишаючи за собою світозорий слід, покотилася з гуркотом у бік Старокостянтинова, відкіля очікувався Хмельницький, і згасла. «Це зірка Хмельницького! – закричали жовніри. – Чудо! Чудо! Ясне знамення!» «Vivat Ярема-victor! [197]» – повторювали тисячі голосів. Тут уперед виступив каштелян кам’янецький, зробивши рукою знак, що бажає говорити. Навколо негайно стало тихо, він же сказав:

– Король мені дав булаву, але у твої, переможцю, більш достойні руки я її віддаю і перший твоїм наказам готовий підкоритися.

– І ми теж! – повторили два інші регіментарії.

Три булави простягнулися до князя, та він одсмикнув руку і відповів:

– Не я вам булави вручав і забирати їх у вас не буду.

– Нехай буде тоді твоя булава над трьома четвертою! – вигукнув Фірлей.

– Vivat Вишневецький! Vivant регіментарії! – закричали лицарі. – Разом підемо на життя і на смерть!

У цю хвилину княжий жеребець, задерши храп, труснув пофарбованою в пурпурний колір гривою і заіржав лунко, і всі коні, що були в таборі, відповіли йому в один голос.

І це також визнано було ознакою перемоги. У жовнірів заблищали очі. Ратних подвигів зажадали серця, вогонь пробіг по жилах. Навіть воєначальникам передалося загальне піднесення. Підчаший плакав і молився, а каштелян кам’янецький і староста красноставський перші забряжчали шаблями, вторячи жовнірам, що, вибігаючи на вали і простягаючи в морок руки, кричали, звертаючись у той бік, відкіля очікувався ворог:

– Сюди, собачі сини! Ми готові!

Тієї ночі в таборі ніхто не стулив очей, до ранку не змовкали крики та, мов світляки, роїлися в пітьмі вогні смолоскипів і каганців.

На світанку повернувся коронний писар Сєраковський, який ходив із роз’їздом до Чолганського Каменя, зі звісткою, що ворог уже за п’ять миль од табору. Загін Сєраковського витримав нерівний бій із ординцями: в сутичці загинули обоє Маньковських, Олексич і ще кілька гідних лицарів. Захоплені язики стверджували, що слідом за передовим загоном ідуть хан і Хмельницький із усіма своїми силами. День проминув у чеканні і готуванні до оборони. Князь, який без тривалих вагань прийняв верховне командування, віддавав останні розпорядження, кожному визначаючи, де стояти, як захищатися, чим підтримувати один одного. У таборі відразу запанував зовсім інший дух, дисципліна зміцніла; сліду не залишилося від колишнього сум’яття, розгубленості, суперечливих вказівок – скрізь панували лад і порядок. До полудня всі розташувалися на своїх позиціях. Дозорці, у великій кількості виставлені перед табором, кожної хвилини доповідали, що відбувається навколо. Челядь було послано в прилеглі села за провізією та фуражем – підбирали все, що де тільки залишалося. Жовнір на валу базікав і співав, а вночі дрімав біля багаття при зброї, у повній готовності, так ніби штурм мав от-от початися.

І справді: зі світанком щось зачорнілося в напрямі Вишневця. У місті вдарили на сполох, і в таборі жалібні протяжні голоси сурем сповістили війську тривогу. Піхота піднялася на вали, у розривах валів вишикувалася кіннота, готова за першим знаком кинутися на ворога, димки від запалених ґнотів закурилися вздовж усієї лінії укріплень.