Генрик Сенкевич - Вогнем і мечем

Подальшу розмову було перервано молоденьким паном Аксаком, який підійшов у цю мить до вогнища.

– Новини приніс я вашим милостям! – сказав він дзвінким, майже дитячим голосом.

– Мамка пелюшок не випрала, кіт молоко злизав, і горщик розбився! – буркнув пан Заглоба.

Одначе пан Аксак пропустив повз вуха натяки на свій підлітковий вік і сказав:

– Полуяна вогнем припікають…

– Ото собакам грінки будуть! – зразу встряв пан Заглоба.

– …і він дає показання. Переговори перервано. Воєвода з Брусилова ледве не дуріє. Хміль з усім військом іде на поміч Кривоносу.

– Хміль? Ну і що, Хміль! Хто тут взагалі про Хмеля думає? Іде Хміль – пиво буде, бочка – півшеляга! Плювати нам на Хмеля! – торохтів пан Заглоба, грізно й гордовито водячи очима по присутніх.

– Іде, значить, Хміль, але Кривоніс його чекати не став, а тому й програв…

– Грав дудник, грав – кишки і програв…

– Шість тисяч козаків уже в Махнівці. Веде їх Богун.

– Хто? – раптом голосом, що перемінився, запитав Заглоба.

– Богун.

– Не може бути!

– Так Полуян показує.

– От тобі й на! – жалібно вигукнув пан Заглоба. – І скоро вони сюди можуть заявитися?

– Через три дні. В будь-якому разі, йдучи на битву, квапитися вони не будуть, аби коней не загнати.

– Зате я буду квапитись, – пробурмотів шляхтич. – Ангели божі, спасіть мене від цього харцизяки! Я б не роздумуючи віддав свого захопленого прапора, тільки б цей буян по дорозі шию собі зламав. Spero, [129]ми тут не будемо засиджуватися. Показали Кривоносу, що вміємо, а тепер якраз час відпочити. Я цього Богуна так ненавиджу, що без огиди чути його бісівського імені не можу. От, називається, приїхав! Хіба ж не міг я в Барі відсидітися? Лиха година мене сюди принесла…

– Не тривожтеся, ваша милість, – прошепотів Скшетуський, – соромно! Серед нас ви в безпеці.

– Я в безпеці? Ви, добродію, не знаєте його! Він, може, зараз між вогнищами до нас повзе. – Тут пан Заглоба занепокоєно огледівся. – На вас він теж зуб має!

– Дай Боже нам зустрітися! – сказав пан Скшетуський.

– Якщо це слід вважати милістю Божою, то я б волів її не удостоїтись. Як християнин я йому всі кривди прощу, та за умови, що його за два дні до цього повісять. Я ж бо ні про що не тривожусь, але ви, ваша милість, не повірите, яка нечувана огида мене пробирає! Я люблю знати, з ким діло маю: зі шляхтичем – так зі шляхтичем, із холопом – так із холопом; але це ж диявол во плоті, з котрим невідомо, чого триматися. Відважився я на неабияку вихватку, та які очі він зробив, коли я йому голову обмотував, цього я вашій милості описувати не берусь і до скону пам’ятатиму. Нехай лихо спить, я його будити не збираюся. Одного разу все минуло. Вашій же милості скажу, що ви людина невдячна і про сердешну нашу не думаєте…

– Це quo modo?

– Тому що, – продовжував Заглоба, відводячи лицаря від вогнища, – своєму вояцькому запалу та відвазі догоджаючи, воюєте й воюєте, а вона там lacrimis [130]щодня заливається, марно респонсу очікуючи. Інший би, маючи в серці істинні почуття і до туги її співчуття, хоч би щось та вигадав, аби давно мене вирядити.

– Значить, ви в Бар повернутися хочете?

– Хоч сьогодні, позаяк мені її жаль теж.

Пан Ян очі сумні до зірок підвів і сказав:

– Не звинувачуйте ж мене, ваша милість, у лукавстві, бо Господь свідок, що я шматка хліба в рот не беру, тілом утомленим до сну не відходжу, про неї передовсім не подумавши, і вже в серці моєму ніхто, крім неї, резиденції міцнішої мати не може. А те, що я вашу милість із відповіддю не відрядив, так це лише тому, що сам їхати збирався, щоби любові дати волю і, не відкладаючи більше, шлюб віковічний узяти з милою. І нема таких крил на світі й польоту такого немає, що ним я туди дістатися не бажав до сердешної моєї…

– Чому ж не летите?

– Тому, що перед битвою чинити мені так не годиться. Я жовнір і шляхтич, тому і про обов’язок пам’ятати мушу…

– Але ж тепер-то битва позаду, ergo… можемо вирушити хоч зараз…

Пан Ян зітхнув.

– Завтра вдаримо на Кривоноса…

– Оцього я, пане, не розумію. Побили ви молодого Кривоноса, прийшов старий Кривоніс; поб’єте старого Кривоноса, прийде молодий цей (таке згадаєш проти ночі!)… Богун; поб’єте його, прийде Хмельницький. Що ж, чорт забирай! Якщо так далі піде, тоді вам, ваша милість, ліпше на одній шворці з паном Підбийп’яткою ходити; йолоп із невинністю плюс його милість Скшетуський, summa facit: [131]два йолопи і невинність. Угамуйтеся, пане, а то, їй-богу, я перший князівну підбиватиму, щоб вона вам роги наставила; бо там же пан Енджей Потоцький, як побачить її, аж іскри з ніздрів сипле: так і сподівайся, заірже по-конячому. Тьху, нечиста сила! Коли б мені який шмаркач говорив, котрий у битвах не бував і репутацію здобути собі хоче, я б його зрозумів, але ви ж бо, ваша милість, крові нахлебтались, як вовк, а під Махнівкою, як я чув, прикінчили чи то дракона якогось пекельного, чи то людоїда. Juro [132]цим місяцем блакитним, що ви, ваша милість, чогось крутите або ж так дібрали смаку, що крові оддаєте перевагу над шлюбним ложем.