Пантелеймон Куліш - Чорна рада (збірник)

– А, бгатіку! – і почав ціловатись. – Ну, – каже, – бгате, не вниз ідеш, а вгору. То був козак над козаками, а тепер іще став кращий!.. Меласю! – обернувсь до жінки. – От нам зятьок! Лесю, от жених тобі під пару, так-так! Га-га-га! Бач, бгате, який я чоловік? Сам набиваюсь із своїм добром. Так не бере ж бо ніхто, та й годі! Ходімо, бгате, в світлицю; нехай вони тут собі пораються. Жіноча річ коло печі, а нам, козакам, чарка та шабля.

Да, взявши Петра за руку, і потяг до світлиці. Обернувсь козак, переступаючи через поріг, – і серце в його заграло: Леся не спускала з його очей, а в тих очах сіяла й ласка, й жаль, і щось іще таке, що не вимовиш ніякими словами. Сподобавсь, видимо, козак дівчині.

– Ось подивись, дідусю, – каже Черевань, привівши Петра до Божого Чоловіка, – чи той се Шраменко, що переплив Случ під кулями? Їй-богу, я й досі дивуюсь, що таке молоде, та таке сміле! Пробравсь у лядський табір, убив хорунжого і корогов його приніс до гетьмана. [40] …убив хорунжого і корогов його приніс до гетьмана… – корогов, корогва – тут прапор; хорунжий – особа, що носила прапор або корогву війська; прапороносець. Що ж би тепер воно зробило!

Божий Чоловік положив Петрусеві на голову руку да й каже:

– Добрий козак; по батькові пішов. Одвага велика, а буде довговічний і на війні щасливий: ні шабля, ні куля його не одоліє, – і вмре своєю смертю.

– Нехай лучче, – сказав батько, – поляже од шаблі і од кулі, аби за добре діло, за цілість України, що ось розідрали надвоє.

– Ну, годі ж, годі вже про се! – каже Черевань. – Ось я вам дам краще діло до розмови.

І дістав із полички жбан, прехимерно з срібла вилитий і що то вже за приукрашений! Не жалували пани грошей для своєї пихи і потіхи. По боках бігли босоніж дівчата – інша і в бубен б'є; а зверху сидів, мов живий, божок гречеський Бахус. Тим-то Черевань і звав свій жбан божком.

– Шкода мені, дідусю, твоєї темноти, – каже кобзареві. – Ось на лиш полапай, яке тут диво. Се я в Польщі таке собі доскочив.

– Суєта суєтствій! – каже той, усміхнувшись.

– Ні, бгатіку, не суєта! Ось як вип'ємо з божка по кухлику, то, може, не так заговориш.

– Із божка? – каже Шрам. – Так отсей чортик зоветься в тебе божком?

– Нехай він буде й чортик, – одвітує Черевань, – тілько кажуть, що в старовину у греків… Був народ греки, так, примірно, як ми тепер козаки. Народ непобідимий, – от що!.. Так у тих-то греків сьому божку, кажуть, була велика шаноба.

– А в тебе вже не така? – питає Шрам.

– Ні, – каже, – на мене він не нарікатиме, а от коли б ви його не зневажили.

І дістав мальовану тацю, сріблом ковану. А на таці було намальоване таке, що всяке б засміялось. Жидок дає запорожцеві напитись горілки з барильця. Запорожець так і припав до барила, а жид – одно од страху, а друге од скнарості – держить та й труситься. А зверху і підписано: «Не трусись, псяюхо: губи поб'єш!» От на таку-то тацю поставив Черевань п'ять кубків-ріпок да й почав наливати якусь настойку з того божка.

– Се, бгатці, – каже, – така в мене настойка, що мертвий устав би з домовини, якби випив добру чарку.

Да й обніс усіх; не минув і Василя Невольника, хоч той стояв собі оддалік, мов у монастирі служка перед ігуменом.

– Ну, бгате Михайле, – каже, повеселівши трохи од того трунку, Шрам, – загадаю ж я тобі про твого божка загадку: стоїть божок на трьох ніжках; король каже: «Потіха моя!», краля каже: «Погибель моя!»

– Ну, бгатіку, – каже Черевань, – хоч убий, не второпаю. Дак як, як? Король на трьох ніжках, а краля каже: «Погибель моя»?

– Не король, а божок на трьох ніжках, як от і твій. Король каже: «Потіха моя!», краля каже: «Погибель моя!»

– А, пек же його матері, як мудро!.. Король каже: «Потіха моя!». Себто, бач, як чоловік уп'ється, то вже тоді кричить: «Я король!» А жінка: «Ох, погибель же моя! Де ж мені тепер дітися?»

– Якраз так! Тільки, бгатіку, твоя жінка не злякалась би тебе, хоть би ти й королем ізробивсь!

– Іще не одгадав! – каже Черевань. – Ану ж ти сам!

– Мені не диво, а от якби ти показав свою премудрость!

– Моя премудрость, бгатіку, – сказав Черевань, – знає тілько налити та випити; а там собі мізкуйте, як хотя. На те ви попи, на те ви мужі совіта, на те ви народні голови.

– Не вадило б і не попам, – одвітує Шрам, – не вадило б і не мужам совіта знати, що король тут – тіло, а краля – так се душа. Тіло потішається, як чоловік зап'є, а душа погибає; от і все.

– Пгавда, бгатіку, їй-богу пгавда! – сказав, похитуючи головою, Черевань. – Вип'єм же ще по кубку!