Пантелеймон Куліш - Чорна рада (збірник)

– А тебе ж, діду, звідки і куди Господь несе?

– В мене, – каже, – одна дорога по всьому світу. Блаженні милостивії, яко тії помиловані будуть…

– Так, батьку мій! Так, мій добродію! – перебив йому Василь Невольник. – Нехай на тебе так Господь оглянеться, як ти на мене оглянувся! Три годи, як три дні, промучивсь я в проклятій неволі, на турецькій каторзі, на тих безбожних галерах; не думав уже вбачати святоруського берега. А ти виспівав за мене сто золотих червоних; от я ізнов між хрещеним миром, ізнов почув козацьку мову!

– Не мені дякуй за се, Василю, – каже Божий Чоловік, – дякуй Богові да ще тому, хто не поскупивсь викинуть за тебе з череса сотню дукатів.

– Хіба ж я йому не дякую? – каже Василь Невольник. – Ченці звали мене у монастир, бо я таки й письменний собі трошки; низове товариство закликало мене до коша, бо я всі гирла, як свої п'ять пучок, знаю; зазивав мене і кошовий, і отаманнє, як проходив я, повертаючи з неволі, через Запорожжє, а я кажу: ні, братчики, піду я тому служити, хто визволив мене із бесурменської землі; буду в його грубником, буду в його хоч свинопасом, аби як-небудь йому подякувати.

Так говорив Василь Невольник. А Черевань, слухаючи, тілько сміявся.

– Казнає-що ти, – каже, – городиш, бгате! Буцім уже сто червоних таке диво, що зроду ніхто й не бачив. Після Пилявців [27] Після Пилявців… – Мається на увазі перемога українського повстанського війська на чолі з Б. Хмельницьким над польсько-шляхетською армією у бою біля Пилявців. та Збаража [28] Після… Збаража… – Йдеться про облогу польського війська в м. Збаражі армією Б. Хмельницького. носили козаки червінці приполами. Ну, сядьмо лиш, мої дорогії гості, та вип'єм за здоров'я пана Шрама.

Випили по кубку. Тоді Шрам і питає:

– Скажи ж мені, Божий Чоловіче, ти всюди вештаєшся і всячину чуєш: чи не чував ти, що в нас діється за Дніпром?

– Діється таке, – одвітує Божий Чоловік, важко здихнувши, – що бодай і не казати! Не добре, кажуть, починає на сій Україні Тетеря, а за Дніпром чиниться щось іще гірше. Жодного ладу між козаками.

– А старшина ж із гетьманом на що?

– Старшини там багато, да нікого слухати.

– Як нікого? А Сомко? [29] Сомко Яким Семенович (? – 1663) – наказний (тимчасовий) гетьман Лівобережної України

– А що ж Сомко? Хоть він і розумом, і славою узяв над усіма, да й йому не дають гетмановати.

– Як же се так?

– А так, що диявол замутив голову Васюті Ніженському. [30] Васюта Ніженський – Золотаренко Василь Никифорович (? – 1663), ніжинський полковник. Уже й чуприна біла, як у мене, і зовсім уже дід; доживав би віку на полковництві: так отже захотілось на старість гетьмановати. Багато козаків і його слухає. А як він собі мається добре, то й бояре, що на Москві коло царя, що хотя роблять, і тії за його тягнуть руку. А Сомко, бачте, навпростець іде, не хоче нікому придіте поклонімося. Отаке як завелось міждо старшими головами, то й козаки пійшли один против одного. Де зустрінуться, чи в шинку, чи на дорозі, то й зітнуться. «Чия сторона? – «А ти чия?» – «Васютина». – «Геть же к нечистому, боярський підніжку!» – «Ти геть к нечистому, переяславський крамарю!» – Себто, бач, що Сомко має в Переяславі свої крамні комори в ринку, так васютинцям і звадливо. Отак зітнуться, да й до шабель.

Слухаючи таку невеселу повість, полковник Шрам і голову понурив.

– Да потривай же, – каже, – адже ж Сомка вибрали одностайне гетьманом у Козельці?

– Одностайне, – каже, – і сам преосвященний Методій був там і до присяги козаків приводив; да як Сомко собі чоловік прямота, то й не в догад йому, що святий отець думав, мабуть, заробити собі яку сотнягу чи дві червоних на рясу. А Васюта Ніженський водивсь у старовину з ляхами, так проноза вже добрий: брязнув капшуком [31] Капшук – гаманець, у формі торбинки, що затягується шнурочком; тут в переносному значенні – заплатив. перед владикою – той і вимудрував щось на Сомка, да й послали в Москву лист. От і пішла така вже поголоска, що рада козелецька не слушна; [32] Козелецька рада 1662-го – старшинська рада, скликана за наказом гетьмана Я. Сомка в квітні 1662 року в м. Козельці. На думку деяких дослідників, була таємною, бо на ній були присутні лише полковники зі своїми найближчими помічниками. На раді, що проходила 14 квітня, порушувалось питання про організацію оборони України і про обрання нового гетьмана. Внаслідок заперечень єпископа Мефодія вибори не відбулись. 16 квітня на повторній раді гетьманом України було одностайно проголошено Я. Сомка. Проте московський уряд не затвердив рішення ради. треба, кажуть, ізозвати зуповную раду, щоб і військо з Запоріжжя було на раді, щоб одностайне собі гетьмана обрали і одного вже слухали; бо Васюта хоче собі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького [33] Брюховецький Іван Мартинович (? – 1668) – отаман запорозького козацтва, на Чорній раді 1663 р. в Ніжині обраний гетьманом Лівобережної України. зовуть.