Пантелеймон Куліш - Чорна рада (збірник)

– Та що ти, куме, коло нього панькаєш? – сказав хтось ізбоку товстим голосом. – Хіба не знаєш, що се таке? Знай нас, панів! От воно що! Сказано – кармазини. Цебто вже наш брат їм не кунпанія, – от воно що!

Як сказав, то наче іскру в порох укинув. Усі так і загорілись, бо міщане вже давно на городове козацтво да на старшину важким духом дихали.

– Е, пек же його матері! – закричало десятеро разом. – Так ми тілько тоді кунпанія кармазинам, як треба виручати їх із-під кормиги лядської?

– Пхе, – каже господар, – якого ж чорта нам коло них панькати?

– К дияволу кармазинів! – загукала громада, роздродившись, як бугаї. – Вони тілько вміють бряжчати шаблями; а тоді де були сі брязкуни, як безбожний Радзивілл загуркотав із гармат у городські ворота?

Закипів же й Шрам, почувши такі речі.

– А ви ж, – каже, – прокляті салогуби, де тоді були, як ляхи обгорнули нас під Берестечком, мов горщок жаром? Де ви тоді були, як припекли нас з усіх боків, що трохи не половина війська википіла? Ви тоді бряжчали не шаблями, а талярами да дукатами, що понабирали од козаків за гнилі підошви да діряві сукна! Га! А Радзивілл прийшов, так ви, окаяннії, не одвітовали йому й разу з гармати! Плюгавії страхополохи! Оддали самохіть Радзивіллові місто [53] Януш Радзивілл (1612–1655) – князь, державний і військовий діяч, гетьман литовський (1646–1654). У роки Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького очолював війська шляхти на землях Литви та Білорусі. 1649 року переміг українське військо у Битві під Лоєвом. 1651 року війська Януша Радзивілла захопили Київ, вчинили жорстоку розправу над його жителями. і, як тії баби, заголосили: « Згода !» Як же запалав Київ да почали литвини душити вас, що овечок, так хто підскочив до вас на підмогу, коли не козаки? Бідолаха Джеджелій [54] Джеджелій – Джалалій Філон (XVII ст.), кропивнянський полковник, сотник Переяславського полку. із жменею тих сіромах улетів у Київ, як голуб у гніздо за шуляком; а ви підперли його, зайці нікчемнії? Дурень покійник був! Я не Литву, я вас би сік да рубав, бісові діти! Я вас навчив би боронити, що одвоювали вам козаки!

– Який гаспед одвойовував наше добре, опріч нас самих? – кричали міщане. – Одвоювали козаки!.. Та хто ж були ті козаки, коли не ми самі? Се то тепер, з вашої ласки, не носимо ми ні шабель, ні кармазину. Козацтво ви собі загарбали, самі собі пануєте, ридванами їздите, а ми будуй власним коштом стіни, палісади, башти, плати чинш, [55] Чинш – натуральний або грошовий податок, який платили поміщикам чи на державу; мито – податок за перевезення товарів через кордон. мито і чорт знає що! А чом же би і нам по-козацьки не причепити до боку шаблі да й не сидіти, згорнувши руки?

– Козаки сидять, згорнувши руки! – каже Шрам. – Щоб ви так по правді дихали! Коли б не козаки, то давно б вас чорт ізлизав, давно б вас досі ляхи з нед о ляшками задушили або татарва погнала до Криму! Безумнії глави! Да тілько козацькою одвагою і держиться на Вкраїні предся Русь і благочестива віра! Дай їм усім козацьке право! Сказали б ви се батьку Богданові: він би якраз потрощив об ваші дурнії голови свою булаву! Де в світі видано, щоб увесь люд жив при однаковому праві? Усякому своє: козакам – шабля, вам – безмін да терези, а поспільству [56] Поспільство – на Україні до Народно-визвольної війни 1648–1654 років та в перші роки після неї – назва міщан і селян; згодом, у другій половині XVII–XVIII ст., – назва селянства. – плуг да борона.

– Коли усякому своє, – каже Тарас Сурмач (а пляшкою махає так, що аж горілка ллється), – коли усякому своє, то чом же нам шаблю і козацьку волю не назвати своєю? У козаків не стало війська, – ми сіли на коні; у козаків не було грошей, – ми дали їм і грошей, і зброю; укупі били ляхів, укупі терпіли всякі пригоди, а як прийшлось до розквитання, то козаки зостались козаками, а нас у поспільство повернено! Що ж ми таке? Хіба ми не тії ж козаки?

– Хіба ми не тії ж козаки? – підхопила громада, позакладавши із зневагою руки за пояси. – Хто жив із нами запанібрата, дак тепер гордує нашим хлібом-сіллю!

Шрам не раз починав говорити, так куди! Галас той так і покриває слова його.

– Та постривайте, постривайте, пани кармазини, – гукнув один товстопикий синьокаптанник, – швидко ми вам хвоста вкрутимо! Не довго гордуватимете нами! Налетять зозулі, що нас не забули… Добрі молодці не дадуть нам загинути. Справимо ми вам чорну рад [57] Чорна рада – термін на означення козацької ради, в якій, крім старшини, брали участь рядові козаки. Слово «чорна» походить від «чернь» – так називали рядових козаків і нижчі стани суспільства. Найвідоміша Чорна рада відбулася 17–18 червня 1663 року біля Ніжина. у; тоді побачимо, хто яке матиме право!