Марія Кореллі - Спокута сатани

− Випробуйте мене! Дістати вам коня?

− Якщо ще не пізно і ви цього хочете, − сказав я, − то я даю вам повну свободу дій, однак мушу відверто зізнатись, що мало цікавлюся верхогонами.

− Тож мусите дещо змінити ваші смаки, − наполягав він, − якщо хочете припасти до вподоби англійській аристократії, оскільки вона мало цікавиться будь-чим іншим, окрім верхогонів. Ви не знайдете жодної вельможної дами, яка б не була в цьому обізнана, навіть якщо її обізнаність, скажімо, у правописі далека від досконалості. Ви можете справити найбільший літературний фурор сезону − у «вищому світі» це вважатиметься за ніщо; якщо ж ви виграєте дербі − о, тоді ви справді зробитесь особою славнозвісною. Властиво кажучи, я маю багато справ з іподромом, я присвятив себе цьому. Я відвідую кожні великі верхогони, не пропускаючи жодних. Я завжди граю й ніколи не програю! А тепер я далі накреслюю план наших дій у суспільстві. Вигравши дербі, ви візьме те участь у перегонах яхт у Коусі та дозволите принцові Вельському трішки випередити вас. Потім ви справите великий обід, приготований майстерним шеф-кухарем, і потішите його королівську високість піснею «Британія панує», а також тонким компліментом у пишномовному спічі; ймовірно, що результатом усього цього буде одне чи два королівські запрошення. Наразі відмінно. У сезон літньої спеки ви вирушите до Гамбурга пити води − однаково, потрібно вам це чи ні. А восени ви справите полювання в купленому маєтку та запросите королівську особу приєднатись до вас, щоб убивати бідолашних маленьких куріпок. Тоді ви станете справді визнаною в суспільстві особою і зможете одружитися з будь-якою прекрасною леді!

− Дякую! Вельми вдячний! − І я знову дав волю щирому сміхові. − Справді, Лючіо, ваша програма неперевершена! У ній ні чого не пропущено!

− Це ортодоксальне коло суспільного успіху, − сказав Лючіо напрочуд серйозно. − Розумом та оригінальністю його не домогтися: тільки гроші вершать усе.

− Ви забуваєте про мою книжку, − зауважив я. − У ній, я знаю, є і розум, і оригінальність. Я певен, що вона піднесе мене на значну висоту.

− Маю сумнів, маю великий сумнів, − відказав він. − її, звісно, схвалять, як твір багатія, що займається літературою заради примхи. Але, як я говорив вам раніше, геній рідко коли розвивається в умовах достатку. Аристократи ніколи не в змозі видобути його зі своїх затуманених голів, і література належить Ґраб-стрит [6] Лондонська вулиця, де друкуються і продаються дешеві видання та мешкають убогі письменники. . Видатних поетів, видатних філософів «вищий світ» завжди невиразно іменує «людьми цього сорту». «Люди цього сорту такі ці каві», − говорять поблажливо бовдури блакитної крові, ніби перепрошуючи за своє знайомство з деякими членами літературного класу. Уявіть собі, як манірна леді часів королеви Єлизавети запитує подругу: «Чи дозволиш, люба, відрекомендувати тобі одного пана, Вільяма Шекспіра? Він пише драми і щось робить у театрі „Ґлобус“, я побоююсь, він трохи грає; він дуже злиденний, бідолаха, але люди цього сорту такі забавні!» Ви, мій любий Темпест, не Шекспір, але ваші мільйони дадуть вам більше шансів, ніж він будь-коли мав у своєму житті; вам не треба буде домагатися заступництва, запобігати перед «мілордами» та «міледі» − ці пишні особи тільки зрадіють з нагоди позичати у вас гроші, якщо ви їх даватимете.

− Не даватиму.

− Не даватимете?

Його проникливі очі блиснули схваленням, і він сказав:

− Я дуже втішений, що ви вирішили не витрачати ваших грошей на те, щоб «творити добро», як говорять святенники. Ви розумні! Витрачайте їх на себе: це також у той чи інший спосіб піде на користь іншим. А ось я завжди беру участь у доброчинності: заношу своє ім'я до підписних листів, ніколи не відмовляю в допомозі духівництву…

− Мене це дивує, − завважив я, − адже ви якось мені сказали, що ви не християнин.

− Так, це видається дивним, чи не так? − сказав він особливим тоном, який виправдовував приховане глузування. − Але, можливо, ви не бачите цього у правдивому світлі. Багато хто робить усе можливе, аби зруйнувати релігію − святенництвом, лицемірством, розпустою та різноманітними облудами, − і коли вони прагнуть моєї допомоги в такій шляхетній справі, я залюбки надаю її.

Я засміявся.

− Вочевидь, ви жартуєте, − сказав я, жбурляючи недопалок у вогонь, − я вже помітив, що ви любите висміювати власні добрі справи… Що це таке?

Увійшов Амієль, несучи мені телеграму на срібній таці. Я розкрив конверт: телеграма була від мого приятеля редактора, і зміст її був такий: «Приймаю книжку з приємністю. Надішліть рукопис негайно».