Марія Кореллі - Спокута сатани

− Я ніколи не чув цієї легенди в такому викладі, − сказав я. − Ідея про те, що людина викупить диявола, зовсім нова для мене.

− Правда? − князь пильно подивився на мене. − Це один з найпоетичніших варіантів історії. Бідний Люцифер! Без сумніву, його покарання вічне, і відстань між ним та Небом мусить збільшуватися щодня, оскільки людина ніколи не допоможе йому виправити помилку. Людина радніша зректися Бога, але диявола − ніколи. Судіть самі, якою мірою цей «Люцифер, Син Ранка», Сатана, чи як він там зветься, мусить ненавидіти людство!

Я всміхнувся.

− Гаразд, але йому залишено засіб, − зауважив я, − адже він може нікого не спокушати.

− Ви забуваєте: згідно з легендою, він зв'язаний своїм словом. Він заприсягся перед Богом, що цілком знищить людину; тому, якщо може, він мусить дотримати своєї обітниці. Янголи, вочевидь, не можуть порушувати своїх присяг. А люди присягаються ім'ям Господнім щоденно, не маючи ані найменшого наміру дотримувати обіцянок.

− Але все це нісенітниця! − сказав я з відтінком нетерпіння в голосі. − Усі ці старі легенди віджили своє. Ви переповідаєте історію дуже переконливо, так, ніби самі вірите в неї; це тому, що ви обдаровані красномовністю. За наших часів ніхто не вірить ні в диявола, ні в янголів. Я, приміром, навіть не вірю в існування душі.

− Я знаю, що ви не вірите, − промовив він м'яко, − і ваш скептицизм вельми зручний, оскільки звільняє вас від будь-якої особистої відповідальності. Я заздрю вам, позаяк сам, на жаль, змушений вірити в душу.

− Змушені? − перепитав я. − Це абсурд: нікого не можна змусити пристати на ту чи іншу теорію.

Він позирнув на мене з блукливою усмішкою, яка скоріш потьмарила, ніж осяяла його обличчя.

− Слушно! Цілком слушно! Немає примусової сили в цілому Всесвіті. Людина − найвище й незалежне створіння, вона володіє всім, що бачить навколо себе, й не визнає над собою іншої влади, окрім влади власного бажання. Слушно! Я й забув. Однак облишмо, прошу вас, теологію та психологію й говорімо про єдиний предмет, справді вартий обговорення − про гроші. Бачу, що ви вже визначилися з планами: ви хочете надрукувати книжку, яка зчинить галас і зробить вас відомим. Це доволі скромно! Чи не маєте ви ширших задумів? Існує кілька способів, щоб змусити говорити про себе. Я можу вам їх перелічити. Я засміявся:

− Коли ваша ласка!

− Добре. По-перше, раджу вам умістити про себе статейку в газетах. Преса має знати, що ви надзвичайно багата людина. Існують агенти, які займаються написанням таких статей; гадаю, вам це коштуватиме десять або двадцять гіней.

Я широко розкрив очі.

− Хіба це так робиться?

− А як же інакше це може робитися, друже мій? − спитав він дещо нетерпляче. − Невже ви думаєте, що щось у світі робиться без грошей? Якщо ви хочете звернути на себе увагу публіки, то невже гадаєте, що злиденні журналісти, які працюють понад сили, не візьмуть бодай чогось за послуги? Я знаю одного «літературного агента», вельми поважного добродія, який за сто гіней змусить пресу так працювати, що за кілька тижнів публіці здаватиметься: Джеффрі Темпест, мільйонер, − єдина особа, яка заслуговує на загальну увагу, і потиснути їй руку − честь, порівнювана хіба що з візитом до королівської фамілії.

− Залучіть його! − сказав я весело. − Заплатіть йому двісті гіней. Тоді весь світ почує про мене.

− Коли про вас як слід прокричать у газетах, наступним кроком буде вступ у так зване «статечне товариство». Це робиться обережно й поступово. Ви маєте бути відрекомендовані в першому сезоні, а потім я влаштую вам запрошення до домів кількох вельможних дам, де ви обідатимете з принцом Вельським. Якщо ви спроможетесь відзначитись, приміром зробите якусь послугу його королівській високості, − тим краще для вас: він популярна коронована особа в Європі. Далі вам потрібно буде купити замок та оприлюднити цей факт, а потім уже можете спокійно спочивати на лаврах. Товариство прийме вас!

Я щиро розсміявся: його міркування тішили мене.

− Я не пропоную вам, − вів далі Ріманський, − завдавати собі зайвого клопоту та встрявати в парламент. Для кар'єри джентльмена це не є конче потрібним. Однак я вам настійно рекомендую виграти дербі.

− Ще б пак! Думка чудова, тільки ось утілити її, на жаль, не так уже й легко.

− Якщо ви хочете виграти дербі, ви його виграєте. Я гарантую і коня, і жокея!

Щось у його рішучому тоні вразило мене, і я нахилився вперед.

− Хіба ви чародій? − жартома спитав я.