Марія Конопницька - Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi

Тим часом з-за тину до нього донісся приємний ялівцевий димок, що його так люблять краснолюдки. Кошалек-Опалек потягнув раз своїм великим носом, потягнув другий і, розсунувши бур’ян, почав уважно придивлятися, звідки йде димок. Він побачив, як під лісом вилася синя стрічка, а добре протерши окуляри, помітив на полі і невелике вогнище, і пастушків, що сиділи біля нього.

Добродушний краснолюдок дуже любив дітей. Тож рушив навпростець перелогом до вогню, йдучи прямо на той димок і кумедно перескакуючи через борозни.

Пастушки здивувалися, коли побачили малого чоловічка в подорожній, підперезаній ременем опанчі, в ковпачку, з книгою під пахвою, чорнильницею біля пояса і з пером на плечі. Юзик Срокач штовхнув Стаха Шафарчика в бік і, показавши пальцем на цього чоловічка, шепнув:

– Бачиш? Краснолюдок.

А Кошалек-Опалек був уже близенько і приязно усміхався до дітей, киваючи головою.

Діти широко повідкривали роти і дивилися на нього, не відводячі очей. Вони не боялися, але їх охопив якийсь раптовий подив. Не боялися, бо кожне добре знало, що краснолюдки нікому не чинять кривди, а бідним сиротам навіть допомагають. Стахо Шафарчик пригадав собі, що коли минулої весни його телята втекли у ліс, то ось такий малюсінький чоловічок допоміг йому знайти їх і загнати на пасовисько. Ще й по голові його погладив і суниць у шапку насипав, приказуючи: «Не бійся! На, сирото!»

Тим часом Кошалек-Опалек підійшов до вогнища, вийняв люльку з зубів і чемно промовив:

– Вітаю вас, діти!

А пастушки поважно відповіли:

– Добрий день, краснолюдку!

Тільки дівчатка знітились і, натягнувши хустини на очі так, що ледве виднілися кінчики носів, витріщили на прибулого голубі оченята.

Кошалек-Опалек подивився на них з усмішкою і запитав:

– Чи можна погрітися біля вашого вогнища? Бо холодно! Брр!..

– Авжеж, можете, – відповів сміливо Ясько Кременець.

– Ми не такі скупі, – докинув Шафарчик.

А Ясько Срокач:

– Сідайте собі, краснолюдку, на почесне місце, – і підтягнув поли сірої свитинки, лаштуючи йому місце коло вогню.

– Як допечеться картопля, то й попоїсти можна, якщо воля ваша! – докинув гостинно Кубусь.

Тоді інші:

– Певно, що можна! Ось-ось і допечеться, бо вже дух іде від неї.

Кошалек-Опалек сів і, з любов’ю поглядаючи на рум’яні личка пастушків, говорив розчулено:

– Ой, діти ж мої кохані! А чим же я вам віддячу?

Та ледве встиг це сказати, як Зоська Ковальчанка, затуливши очі рукою, кинула раптом:

– А казку нам розповісте?

– Е-е, вам казку, – поважно промовив Стахо Шафарчик. – Завжди правда краща, ніж казка.

– Авжеж, авжеж, що краща, – підтвердив Кошалек-Опалек. – Правда краща понад усе.

– Ну, коли так, – весело вигукнув Юзик Срокач – то скажіть нам, звідки взялися краснолюдки на цьому світі?

– Звідки взялися? – повторив Кошалек-Опалек і вже збирався розповідати, коли раптом з великим гуком почала тріскатися картопля. Діти зараз же кинулись витягати її паличками з жару і попелу.

А вчений муж страшенно налякався цього несподіваного гуку і, відскочивши вбік, причаївся за польовим камінцем; лише з-за цієї фортеці він приглядався до дітей, що їли якісь невідомі йому кулі, з яких ішов дим. Потім розгорнув книгу і, поклавши її на той польовий камінець, тремтячою рукою записав у ній такі слова:

«Народ у цій країні такий войовничий і мужній, що малі діти печуть у гарячому попелі картечні кулі. А коли в жарі вони почнуть вибухати з гуком, подібним до небесного грому, тоді хлопці, які вже з пелюшок нехтують смертю, і навіть кволі дівчатка витягають оті кулі і кладуть їх просто в рот, хоч з них ще й куриться. Що, бачивши на власні очі і не в силі надивуватись такій рицарській відвазі, і записую на пам’ять нащадкам. Записано в полі на перелозі, в надвечірню пору».

Потім ішов підпис і закарлючка, ще більш розгониста, ніж попередня.

Тим часом рознісся такий смачний запах печеної картоплі, що вчений муж раптом почув у шлунку якусь порожнечу і голосне буркотіння. А коли побачив, що ті картечні кулі не роблять пастушкам найменшої шкоди, а, навпаки, діти аж по животах себе гладять від цієї чудової їжі, обережно вийшов з-за камінця і поволі наблизився до вогню. Зоська Ковальчанка зараз же відколупнула шматочок картоплі і подала йому на паличці, запрошуючи брати і їсти.

Кошалек-Опалек не без остраху поклав цю крихту в рот, але, покуштувавши, знову простягнув руку. Тоді дівчатка почали кришити найкраще спечену картоплю і, даючи краснолюдкові по крихітці, так звикли до нього, що Каська Бальцерівна сама поклала йому останню крихточку в рот, і всі, побачивши це, запищали з великої радості, а найголосніше – Кася.