Leopold von von Sacher-Masoch - Трагедія Трояндової алеї. Єврейські історії

– Добре, – сказав останній.

– Де відзначатимемо весілля?

– На місці, – сказали обидва батьки.

Джессіка торкнулася Баруха рукою і пробурмотіла кабалістичну формулу. Потім Барух зняв голову ведмедя, як капелюха, і насмішкувато привітав присутніх.

– О! – заволали Маркус і Гонігман одночасно, – все обернулось якнайкраще.

– Не забувайте, що сьогодні Пурим, – вигукнула Джессіка, – сьогодні дозволяється будь-який жарт.

– Отже, це був лишень розіграш? – запитав Гонігман.

– Усе, – відповів Барух, – окрім нашого кохання. – І він пригорнув чарівну Джессіку до свого серця.

Її справжнє ім’я було Фрадель Леві, а Кіттен Петерсіл лишень її прізвисько. Її так називали, бо вона завжди спала, згорнувшись калачиком, як кошеня, і тому що у неї завжди стояла пляшка з настоєм петрушки за вікном. З її допомогою вона вела запеклу боротьбу проти неприємних маленьких плям, якими було всипане її гарненьке, вродливе обличчя. Це була бідна, але вихована, розумна і працьовита дівчина, яка постійно допомагала батькові, продавцеві вживаного одягу, Шаві Леві та матері Хаві купувати, продавати та лагодити старий одяг.

Проте Кіттен не могла позбутися турбот, що повсякчас бентежили її, і марно вона мріяла про той день, коли зможе сказати: «Сьогодні я можу відпочити».

Для таких бідолашних, як Леві, навіть немає суботи. Чимало хлопців у невеличкому молдавському містечку поглядали на маленьку струнку Кіттен, але хто міг подумати про те, щоб взяти її за дружину? Заможний парубок та його батьки воліли лише багатої нареченої. Отже, батько і мати втратили надію видати заміж свою крихітку.

А проте Кіттен ніколи було думати про чоловіка, її єдиною мрією було хутро. Не дорогоцінне, як у гарних дружин бояр, ні, звичайнісінька кацавейка, облямована кролячим хутром. Кіттен нервувала, коли взимку працювала в крамничці, її трясло від морозу, і навіть влітку вона іноді тремтіла, і тому їй здавалося, що найбільшим блаженством є сховатися в м’якому, теплому хутрі.

Одного вечора, коли вона сиділа в маленькій крамничці з позолоченим карнизом, яка була забита всілякими речами, аж раптом туди увійшов маленький довгобородий чоловік. Він привітався з усмішкою і запропонував їй поворожити. Це був Чес Мессінг, який володів хохма даат та заробляв собі на життя пророкуванням.

Кіттен подякувала. Вона не могла нічого витратити на таку марну річ. Але Чес не здавався.

– Дайте мені банку з берези, – сказав він, – і мені буде достатньо.

– Добре, – вона простягнула йому банку, і він узяв її руку.

– Щастя! – вигукнув він, – яке щастя! Невдовзі ти станеш заможною, ще якою заможною! І чоловік, який чоловік!

Кіттен недовірливо усміхнулася, але не минуло й тижня, як Бар, сват із Ясс, приїхав до Шави Леві. Побачивши його дочку та поговоривши з нею, він мовив:

– Дівчина гарненька, розумна і добра. Заможний Пасхалес шукає таку дружину для свого сина. Це велика родина, якій немає рівних у всьому королівстві. Наречена мусить бути з коліна Леві, і Бог допоміг мені знайти цю дівчину, таку чарівну і такого шляхетного походження.

Кілька днів по тому юний Модрух Пасхалес із Баром приїхали на заручини, через місяць відбулося весілля, і наступного дня Кіттен переїхала як господиня до будинку свого чоловіка в Яссах.

Вона вважала, що їй усе сниться, і боялася, що прокинеться будь-якої миті. Але ні, вона не спала. Пожадливість, яку вона відчула вперше, коли прослинула у велике хутро, що їй подарував чоловік, вона відчувала і коли сиділа в м’яких шкурах у залізничному купе, і коли їхала у візку вулицями Ясс поруч із Модрухом. Коні були запряжені справжні, вона не соромилася, і мармурові сходи в маленькому палаці не провалилися, коли вона підіймалася ними. Ні, це їй не снилося, щастя, яке напророчив Чес Мессінг, було справжнім, вона могла схопити його руками. Вона захоплено торкалася шовкових штор у своїй спальні, меблів, і насамперед золотого соболя, яким була облямована її кацавейка.

Так тривало якийсь час. Здавалося, занепокоєння назавжди зникло, воно ніби ухилилося від передпокою, прикрашеного гіпсовими зліпками стародавніх скульптур та екзотичними рослинами, але поступово воно проникло крізь тріщини в стінах і замкові шпари.