Жан-Жак Руссо - Сповідь

Спочатку я не займався нічим, окрім своєї роботи. Турботи, пов’язані з канцелярією, не дозволяли мені думати ні про що інше. Короткий час, який я мав у своєму розпорядженні, я проводив разом з милою моєю матусею і, не маючи змоги читати, навіть не думав про книжки. Та коли робота, перетворившись на рутину, стала менше цікавити мій розум, я знову відчув потребу в читанні. Оскільки мій потяг до читання лише розпалювався неможливістю цілком віддатися йому, він міг би знову перейти в пристрасть, як це вже трапилося зі мною у гравера, але мене відвернули від нього інші схильності.

Хоча в нашій справі і не вимагалося вищої математики, іноді я все-таки почувався безпорадним. Щоб подолати ці труднощі, я накупив книжок з арифметики і добре вивчив цю науку, оскільки вивчав її сам. Практична арифметика ширша, ніж думають звичайно. Бувають обчислення надзвичайно довгі, в яких, як мені доводилося бачити, заплутувалися навіть досвідчені геометри. Міркування і практичні навички дають змогу знайти скорочені методи обчислення, застосування яких лестить самолюбству, а правильність результатів задовольняє розум, що робить приємним загалом невдячну працю. Я так добре опанував рахунок, що вже не бентежився ні перед якими цифровими задачами, і навіть сьогодні, тридцять років по тому, коли все, що я знав, з кожним днем все більше стирається в моїй пам’яті, ці знання залишаються такими ж свіжими, як і раніше. Кілька днів тому, під час однієї з поїздок у Девенпорт до мого хазяїна, я був присутній на уроці арифметики у його дітей і з неймовірним задоволенням зробив безпомилково одне з найскладніших обчислень. Поки я робив викладки, мені здавалося, що я все ще в Шамбері, у свої щасливі дні. Це означало повернутися в далеке минуле.

Розтушовування планів наших геометрів збудило в мені цікавість до малювання. Я накупив фарб і почав малювати квіти й пейзажі. Шкодую, що не виявив у собі більших здібностей, попри любов до цього мистецтва. Я міг місяцями не виходити з дому, орудуючи олівцями і пензлями. Я надто захопився цим заняттям, мене довелося від нього відірвати. Так завжди трапляється з моїми захопленнями: вони швидко переходять у пристрасть, і незабаром ніщо інше у світі вже не може мене зацікавити. Роки не вилікували мене від цього недоліку і навіть не зменшили його. Навіть тепер, коли я, старий буркотун, пишу ці рядки, я захопився ще однією непотрібною мені наукою, у якій нічого не тямлю. І маю намір займатися нею в ті літа, в які інші люди, що вивчали її замолоду, бувають змушені залишити свої дослідження.

Ось коли я жив у Шамбері, ця пристрасть була б до речі. Мені випала чудова нагода, і я навіть думав з неї скористатися. Я бачив таке щастя в очах Ане, коли він повертався зі своїх походів, навантажений новими травами, що кілька разів ледве не пішов збирати трави разом з ним. Майже певен, що якби хоч раз це зробив, то захопився б і, можливо, став би тепер чудовим ботаніком, тому що жодна інша наука так добре не узгоджується з моїми природними здібностями, як ботаніка. Життя, яке я вже десять років проваджу в селі, – постійна гербаризація, правда, цілком безцільна. Але в ті часи я не мав ані найменшого уявлення про ботаніку, ставився до неї з презирством і навіть відразою, вважаючи її заняттям для аптекарів. Матуся, яка любили ботаніку, саме так її і застосовувала: вона шукала лише корисні трави, щоб готувати з них ліки. Таким чином, ботаніка, хімія і анатомія, змішавшись у моїй голові під назвою медицини, давали мені тільки привід для саркастичних жартів, за які мене нагороджували іноді стусанами. До того ж інша пристрасть, зовсім не схожа на цю, поступово росла в мені і незабаром поглинула всі інші.

Я говорю про музику. Безперечно, я був народжений для музики, оскільки любив її з дитинства і все своє життя любив лише її. Дивно, що мистецтво, для якого я був створений, давалося мені так важко. Мої успіхи в музиці були невеликі, я так і не навчився читати ноти з аркуша, хоча й практикувався все життя. Заняття музикою давали мені особливу радість, оскільки я міг займатися нею разом з матусею. Хоча смаки у нас були досить різні, щодо музики вони збігалися, чим я користувався з великою втіхою. Вона не заперечувала. У музиці тоді я був майже такий самий вправний, як вона сама, і у два-три прийоми ми розбирали мелодію. Іноді я говорив, коли вона метушилася біля своєї печі: «Матусю, здається мені, що від цього прекрасного дуету ваші настоянки трохи пригорять!» – «Далебі, – відповідала вона, – якщо вони пригорять, я змушу тебе проковтнути їх». Ось так сперечаючись, я тягнув її до клавесина, вона забувалася, екстракт ялівцю чи полину перетворювався на вугілля, вона бруднила мені ним обличчя, – і це було просто чудово.