Жан-Жак Руссо - Сповідь

Оде де Фуа, віконт де Лотрек – один з воєначальників короля Франції Франциска І часів Італійських війн, маршал Франції (1511).

Гаспар де Шатійон Коліньї – адмірал Франції (1552), лідер гугенотів (1569), перша жертва Варфоломіївської ночі.

Анн І де Монморансі – французький військовий та державний діяч, маршал, пер Франції (1551).

Луї ІІ де Ла Тремуйль – французький військовий діяч часів Італійських війн (1494–1515).

Рамо Жан-Філіп (1683–1764) – французький композитор і музичний теоретик, автор «Трактату про гармонію» (1722), творець нового оперного стилю.

Берньє Ніколя (1665–1734) – композитор, органіст, педагог, автор мотетів і кантат.

Клерамбо Луї-Ніколя (1676–1749) – французький композитор, придворний музикант Людовіка XIV.

Жезлом відбивались ударні долі такту. Диригентська паличка з’явилася лише на початку XIX століття.

Кіней – найближчий радник епірського царя, який відмовив царя від походу на Рим, доводячи, що спокоєм і розкішшю можна користуватись у себе вдома.

Софізм – помилковий умовивід, що при поверховому розгляді здається правильним.

Аспазія з Мілету (бл. 470–400 до н. е.) – давньогрецька гетера, дружина Перікла, котра славилася не лише вродою, а й розумом та освіченістю. «Сократ іноді ходив до неї зі своїми знайомими… щоб послухати її міркування» (Плутарх).

Більбоке – іграшка. Кульку, прикріплену до палички, потрібно підкидати та ловити на вістря палички або в чашечку.

«Мітридат» Жана Расіна – трагедія (1673) одного з найвизначніших драматургів Франції XVII ст.

Авґуст II (1670–1733) – курфюрст, король Саксонський і король Польський.

Опера французького композитора Мішеля Піньйоле де Монтеклера (1667–1737), поставлена в Парижі 1732 року.

Екс-ле-Бен – курорт у Савойї, що здавна славився термальними джерелами.

Майбутнім королем Фрідріхом II (1712–1786). Листування Вольтера з Фрідріхом у 1735 році ще не було опубліковане.

Йдеться про Раду Двохсот, що керувала Женевською республікою.

Горацій. Сатири. Кн. II, сатира 6. (Переклад А. Содомори)

Там-таки.

Гарний краєвид (фр.).

Фенелон Франсуа де Саліньяк де ла Мот (1651–1715) – французький письменник, автор роману-трактату «Пригоди Телемака, сина Улліса» (1699).

Картезіанець – послідовник французького філософа, фізика і математика Декарта (1596–1650), засновника раціоналізму Нового часу (латинська форма його прізвища – Картезій).

«Логіка» Пор-Рояля – праця з дедуктивної логіки А. Арно та П. Ніколь, написана в янсеністському монастирі Пор-Рояль, надрукована в Парижі у 1662 р. під назвою «Логіка, або Мистецтво мислити», до початку XIX ст. залишалася найпопулярнішим підручником з логіки.

Повна назва «Досліди про закони природи» (1662–1664) Д. Локка. У праці «Досвід про людський розум» англійський філософ заперечував існування вроджених ідей, оголошуючи все людське пізнання результатом саме чуттєвого сприйняття зовнішнього світу. Разом з тим визнавав незалежність «внутрішнього досвіду» (рефлексії) від «зовнішнього досвіду» (відображення об’єктивної реальності).

Ніколя Мальбранш (1638–1715) – французький філософ, у своїй головній праці «Дослідження істини» доводив ідею про те, що зовнішній світ існує лише у Бога, а людське пізнання є результатом одкровення.

Ґотфрід Вільгельм Лейбніц (1646–1716) – німецький філософ і математик, у праці «Монадології» стверджував, що світ складається з незалежних одна від одної, неподільних духовних сил («монад»), зв’язок між якими визначений верховною монадою, Богом.

Мовою вчителя (лат.).

Верґілій (70 до н. е. – 19 до н. е.) – найвидатніший поет Стародавнього Риму, автор «Енеїди». У «Божественній комедії» Данте Верґілій виступає проводирем. Руссо має на увазі, що поезія Верґілія виконує для нього ту саму функцію.