Жан-Жак Руссо - Сповідь

Наступного дня полковник Пюрі, генеральний прокурор Мерон, поміщик Мартіне, податковий збирач Гюйєне, скарбник д’Івернуа та його батько – одне слово, всі посадові й шановані особи тієї місцевості, всі гуртом прийшли до мене і почали вмовляти, щоб я поступився бурі і хоч на якийсь час покинув парафію, де мені тепер стало неможливо жити у спокої та пошані. Я навіть помітив, що каштелян, наляканий люттю цього одержимого народу і не впевнений у тому, чи вона, бува, не перекинеться й на нього, відчув би полегкість, якби я скоріше поїхав звідси, а йому не довелося б більше клопотатися моїм захистом, і він сам дістав би можливість виїхати, – що й зробив одразу після мого від’їзду. Я дався на їхні прохання, і навіть з легким серцем, позаяк видовище народної ненависті завдавало мені нестерпної муки, отже, залишатися далі я там більше не міг.

Відтепер я навіть мав вибір притулку: після того, як пані де Верделен повернулася до Парижа, вона в кількох листах до мене згадувала такого собі Волполя, якого називала мілордом, ніби той, як він запевняв, стараючись виключно заради моєї вигоди, пропонував мені притулок в одному зі своїх маєтків. Вона, описуючи його, не шкодувала барв, додаючи такі подробиці про житло й провізію, що видно було, як вони удвох з лордом Волполем турботливо розробляли цей план. Мілорд маршал також постійно радив мені переселитися до Англії або Шотландії і теж пропонував мені оселитися на його землях, проте з часом він запропонував мені дещо значно привабливіше: тепер він кликав мене до себе у Потсдам. Він переказав мені слова короля про мене, що були свого роду запрошенням приїхати туди. Герцогиня Саксен-Ґоттська так розраховувала на цю подорож, що писала мені, упрошуючи заїхати по дорозі на гостину до неї. Але я був такий залюблений у Швейцарію, що не міг наважитися покинути її аж доти, поки у мене була хоча б найменша можливість там жити, і я скористався з цієї нагоди, щоб здійснити той проект, що захоплював мене вже кілька останніх місяців: я ще не говорив про нього тут, щоб не переривати нитки своєї розповіді.

Проект мій полягав у тому, щоб переселитися на острів Сен-П’єр, що був частиною володінь бернського шпиталю і лежав посеред Б’єнського озера. Подорожуючи пішки разом з Дю Пейру минулого літа, ми ходили туди гуляти, і тоді цей острів просто зачарував мене. Відтоді всі думки мої були звернуті на те, як би там оселитися. Найбільше в цьому перешкоджала належність острова бернцям, які за три роки до того так ганебно прогнали мене. Тож крім того, що від самої думки про повернення до цих людей, які так погано мене свого часу прийняли, все моє єство повставало проти їхнього ставлення до мене, я ще мав підстави вважати, що й тепер вони не дадуть мені спокою на цьому острові, так само як в Івердоні. [222]Я порадився з цього приводу з мілордом маршалом. Він так само, як і я, вважаючи, що бернці були б дуже раді бачити мене ув’язненим на цьому острові і тримати мене там як заручника тих творів, які я, можливо, написав би там, – доручив якомусь панові Стюрлеру, колишньому своєму сусідові в Коломб’є, розвідати їхні наміри щодо цього. Стюрлер звернувся до влади краю і на підставі її відповіді запевнив мілорда маршала, що бернці, яким соромно за свою колишню поведінку, тепер якнайбільше бажають, щоб я оселився на острові Сен-П’єр, і обіцяють дати там мені спокій. Я ж, маючи пересторогу до того, перш ніж ризикнути вирушити туди на постійне проживання, ще й полковникові Шайє доручив зібрати потрібні відомості, і він повторив мені те ж саме. А вже після того, як податковий збирач острова дістав од свого начальства дозвіл на моє проживання там, я вирішив, що відтоді більше нічим не ризикую, зупинившись у нього з мовчазної згоди як короля, так і приватних власників (не міг же я сподіватися на те, що бернці відкрито визнають заподіяну мені несправедливість і таким чином порушать святе правило всіх без винятку правителів).

Острів Сен-П’єр, який у Невшателі називають островом Ла-Мотта, розташований на Б’єнському озері і має близько півмилі окружно, і хоча це, здавалося б, невеликий простір, утім, він дає всі продукти, необхідні для життя. Там є поля, луки, городи, ліси й виноградники, і все це завдяки різноманітній і пагористій місцевості створює краєвиди ще привабливіші через те, що вони не всі одразу стають доступними зорові, а відкриваються поступово, навзаєм підкреслюючи красу одне одного, і через те острів здається більшим, ніж він є насправді. Західна частина острова, звернена до Глереса і Бонвіля, становить собою дуже високу терасу. На цьому виступі влаштовано довгу алею, яку посередині перетинає великий павільйон, куди недільними днями, коли настає пора збирання винограду, сходиться народ з усіх навколишніх берегів, щоб повеселитися і потанцювати. На всьому острові є тільки один житловий будинок, зате просторий і зручний, – там живе податковий збирач. Цей будинок розташований у затишному, захищеному од вітру вибалку.