Жан-Жак Руссо - Сповідь

Батько Терези був тихим і лагідним старим, який дуже боявся своєї дружини і прозвав її Карним Суддею. Ґрімм жартома переніс це прізвисько на її дочку. Пані Ле Вассер була не позбавлена розуму чи, точніше, спритності, любила напускати на себе світськість і вихвалятися витонченими манерами. Щодо мене вона виявляла вдавану ласкавість, якої я терпіти не міг, давала дочці погані поради, намагаючись і її зробити нещирою зі мною, і лестила моїм друзям, кожному окремо, на шкоду іншим і мені самому. Але вона була доброю матір’ю, бо це було вигідно їй самій, і покривала її вади, використовуючи їх для своєї користі. Я оточив цю жінку увагою і турботами, робив їй маленькі подарунки, прагнучи заслужити її любов, але ніяк не міг добитися цього, і вона була єдиним джерелом засмучення, яке я відчував удома. Втім, можу сказати, що за ці шість-сім років я втішався цілковитим сімейним щастям, яке тільки можливе для людської слабкості.

У моєї Терези було ангельське серце, наша взаємна прихильність зростала разом з нашою близькістю, і ми з кожним днем все більше відчували, що створені одне для одного. Якби можна було описати наші розваги, вони викликали б сміх своєю простотою. Ми ходили удвох гуляти за місто, і я чудово пригощав свою подругу, витративши на це вісім-десять су в якому-небудь шинку; ми разом вечеряли біля вікна, всівшись на два низенькі стільчики, поставлені на рундук, що займав увесь простір перед отвором вікна. Підвіконня правило нам за стіл, ми дихали свіжим повітрям, милувались навколишніми краєвидами, роздивлялися перехожих і, хоча жили на п’ятому поверсі, могли бачити під час трапези всю вулицю. Хто опише, хто зрозуміє чарівність цих трапез, що складалися з четвертини простого хліба, кількох вишень, шматочка сиру і чвертки вина, яке ми розпивали удвох? Дружба, довіра, близькість, ніжність душ – яка чудова приправа! Іноді ми залишалися біля вікна до пізньої ночі, не помічаючи цього і не турбуючись про час, аж поки стара мати нагадувала нам про нього. Але облишмо ці подробиці, які здадуться безглуздими чи смішними. Я завжди говорив і відчував, що справжньої втіхи неможливо описати.

Майже в той самий час я пережив ще одну, грубішу втіху, але це було востаннє в моєму житті, і відтоді я не міг дорікнути собі в чому-небудь подібному. Я говорив, що пастор Клюпфель був дуже люб’язний: моє знайомство з ним було нітрохи не менш щирим, аніж з Ґріммом, і перейшло в таку саму близькість. Іноді вони обідали в мене. Ці трапези, більш ніж скромні, пожвавлювалися тонкими і веселими жартами Клюпфеля і забавними германізмами Ґрімма, який тоді ще не став пуристом. Наші маленькі оргії не супроводжувалися чуттєвими задоволеннями, але веселість замінювала їх, і ми почували себе так добре разом, що заледве могли розлучитися. Клюпфель оселив у себе одну дівчину, якій дозволяв приймати й сторонніх відвідувачів, оскільки він не міг утримувати її самотужки. Якось увечері, входячи до кафе, ми зустріли його в ту хвилину, коли він прямував до неї вечеряти. Ми почали кепкувати з нього, а він галантно помстився нам, запросивши повечеряти разом з ним, і у свою чергу покепкував з нас. Мені здалося, що це бідолашне створіння, від природи добре і дуже покірливе, мало підходило для свого ремесла, до якого старанно привчала її якась відьма, що жила з нею. Розмови і вино так розвеселили нас, що ми забулися. Добряк Клюпфель захотів пригостити нас сповна, і ми всі по черзі ходили до сусідньої кімнати разом з бідолашною дівчиною, яка вже й не знала, сміятися їй чи плакати. Ґрімм завжди стверджував, що не доторкнувся до неї; очевидно, тільки для того, щоб потішитися нашим нетерпінням, він так довго залишався з нею. Якщо ж він справді утримався, то малоймовірно, що зробив це з етичних міркувань, оскільки до того, як вступити на службу до графа де Фрієза, він жив у різних дівчат у тому ж кварталі Сен-Рош.

Я пішов з вулиці Муано, де жила ця дівчина, з таким самим почуттям сорому, з яким виходив Сен-Пре з будинку, де його напоїли. Описуючи його історію, я згадував свою пригоду. Тереза здогадалася з деяких ознак, а головне, з мого збентеженого вигляду, що я в чомусь провинився, і я зняв із себе цей тягар щирим і негайним зізнанням. Я добре зробив, оскільки наступного дня заявився Ґрімм і, торжествуючи, розповів їй про мій злочин, згущуючи фарби, і з того часу не проминав нагоди лукаво нагадати їй про нього. Це було тим більш погано з його боку, що, добровільно і свідомо довірившись йому, я мав право розраховувати, що він не змусить мене в цьому розкаюватися. Ніколи я не відчув так ясно, як у цьому випадку, всієї доброти серця моєї Терези: вона була більше обурена вчинком Ґрімма, ніж ображена моєю невірністю, і я почув од неї лише зворушливі й ніжні докори, в яких не помітив ані найменшого сліду роздратування.