***: Холодний Яр

Холодний Яр

Юрій Горліс-Горський

Коли я впаду… мою кров вип'є рідна земля,

щоб виростити з неї траву для коня того,

хто стане на моє місце...

Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ

"Україна... Чому це слово таке болюче?!"

Досліджуючи козацько-селянські революційні рухи доби Української Держави та Української Народної Республіки, розшукав я чимало спогадів про ті бурхливі часи. З радістю побачив, що сотні, а то й тисячі наших земляків написали спогади про свою участь у Визвольній боротьбі. На жаль, не все дійшло до нас, багато рукописів і людей, які могли би дати свідчення, згинуло в огні революції та пекельному вогнищі репресій і голодоморів. Не всі документи ми ще й розшукали. Не до всього маємо доступ.

Але й та частина спадщини, яку ми вирвали з рук історичного ворога, дає підстави стверджувати, що ми є синами і дочками Великої Нації – войовничої, сильної, веселої, із зухвалими вогниками в очах. Про це переконливо свідчать першоджерела. Ось двотомне видання споминів "Проти червоних окупантів" видатного українського старшини Якова Гальчевського (подільського отамана Орла). А ось книги мемуарів про Визвольну епопею козака полку Чорних запорожців Валентина Сім'янціва. А он спогади про Перший зимовий похід командарма Михайла Омеляновича-Павленка…

Важливі спогади про усміхнених наших героїв залишили й інші генерали Армії УНР – Юрко Тютюнник, Всеволод Петрів, Петро Дяченко, Олександр Вишнівський, Антін Пузицький, Олександр Удовиченко, Кость Смовський, Марко Безручко, Михайло Крат, Микола Капустянський, Петро Самутин, старшини Армії УНР Євген Маланюк, Лев Шанковський, Василь Прохода, Олександр Доценко, Євген Ґловінський, Дмитро Зоренко, Борис Монкевич, Адріан Марущенко-Богданівський, Леонід Романюк, Степан Лазуренко, Осип Думін, Вартоломій Євтимович, Микола Чеботарів, Михайло Середа, Микола Ґалаґан, Василь Задоянний, Антін Кущинський, Іван Цапко, Олексій Козловський, Сергій Чорний, Йосип Дігтяр, Тиміш Омельченко, Максим Ломацький, Макар Каплистий, Олександр Чирський та пребагато інших.

Зафіксували драматичні епізоди боротьби і козаки Армії УНР – Федір Скрипниченко, Андрій Марченко, Дмитро Ігнатенко, Микола Гайдак, Валентин Костенко, Олександр Фещук, Яків Решетників, Сергій Павлінський, Віктор Ревуцький, Яків Нестеренко, юнаки Спільної юнацької школи Лев Уманець, Олексій Батюта, Василь Афанасієвський, Юрій Руденко, Микола Фещенко-Чопівський, повстанці Микола Носик, Микола Білоус, Микола Малашко, Олександр Личак, Микола Леонтович, Степан Радзієвський та чимало інших.

Важливі спогади залишили й отамани – Марко Шляховий, Іван Лютий-Лютенко, Петро Філоненко, Микола Василенко, Яків Водяний, Віктор Чекірда (Чорний Ворон), Олександр Євтухів та підхорунжий Чорноліського полку Михайло Дорошенко.

Осібно в цьому ряду стоїть ім'я Юрія Горліса-Горського, бо насамперед саме завдяки його роману “Холодний Яр” широкі верстви українського народу, спочатку в Галичині, а пізніше на Наддніпрянщині, узнали правду про велику міжнаціональну війну за право володіти українською землею.

“Холодний Яр” свій шлях до читача почав 1934 року. Тоді ж вийшов і “Отаман Хмара”. Наступного року з'явилася книга "У ворожому таборі". Побачили світ і такі твори, як "Ave, diсtator!", "Червоний чортополох", "Живе обличчя червоного сфінкса", "Тюремні поезії", "Терпіння" та низка статей у різних часописах, зокрема таких, як "Літопис Червоної Калини", "Наш клич", "Вісник", "Дажбог", "Краківські вісті", “Волинь”…

"Спогади... На самоті перебрати день за днем, рік за роком те, що вже збігло в минуле, відтворити в собі пережиті радощі й болі, пережити їх ще раз і ще раз... Болючу привабливість цього "заняття" знає лише той, хто має що згадувати: хто любив і ненавидів всією душею, хто знає смак голоду й музику небезпеки, хто зустрічався на вузькій доріжці віч-на-віч зі смертю, чув її віддих і... щасливо розминувшись, показав їй услід дулю”, – так почав свою книгу спогадів "У ворожому таборі" Юрій Горліс-Горський.

Справжнє прізвище цього незвичайного чоловіка – Юрій Городянин-Лісовський. Народився він 14 січня 1898 року в Полтаві. Назвали його на честь батька Юрія, офіцера російської армії. Мати – Людвина Соколовська – "вела свій родовід із польсько-шляхетського коріння".

Очевидно, важливу роль у вихованні відіграв батько, адже хто як не він, кадровий військовий, благословив сина на здобуття військової освіти, обдарував військовою вдачею.