У Холодному Яру Юрій не тільки багато здобув, але й пребагато втратив – насамперед друзів. І кохану дівчину Галю…
Трагічно-кривава історія їхнього кохання вразила не одне покоління читачів. Важко було повірити, що таке взагалі можливо. Здавалося, що це художня вигадка. Відтак підважувалася документальна цінність свідчень. Якщо автор вигадав цю історію, значить, міг вигадати й інші епізоди. І книга із документальної площини переходила у жанр художньої – отже, і героїчні діяння холодноярців могли бути автором вигадані чи перебільшені…
Тому я не один раз звертався до дружини Юрія Горліса-Горського Галини Гришко, яка живе у США, чи була та історія – з іншою Галею, – чи ні…
З пані Гришко я листуюся вже 10 років і за цей час поставив їй сотні запитань. Вона завжди змістовно відповідала, а от на питання про "ту" Галю з Кам'янки, яка була першим коханням Юрка, завжди промовчувала. І я знову писав, знову запитував: так було чи не було?!
А вона знову відповідала на інші запитання.
Нарешті, на десятому році листування, пані Гришко написала: так, це було, а не хотіла писати з причин, які розумний зрозуміє…
Хоч і жаль було "ту" Галю, все ж я з полегшенням зітхнув: значить, не художній роман написав Юрій Горліс-Горський…
Другим дражливим для мене питанням був образ Чорноти – найкраще виписаний, найцікавіший, найзмістовніший, най… най…
Чимало віднайшов я документів, які підтверджують правдивість роману "Холодний Яр". В тому числі і документів із Державного архіву СБУ, зокрема з особистих справ холодноярських отаманів та козаків. Але ніде я не виявив документів про Андрія Чорноту. Про братів Чучупаків, чорноліського полковника Пилипа Хмару, отаманів Ларіона Загороднього, Мефодія Голика-Залізняка, Дениса Гупала, Миколу Кібця та інших учасників Визвольної боротьби знайшлося чимало документів, а от про Чорноту…
І знову сумнів закрадався у серце: може, це збірний образ, може, це вимисел?
Часто розгадка, здавалося б, складної проблеми, у тебе – під носом. Треба тільки бути трохи уважнішим… У післямові до другого тому "Холодного Яру", який вийшов 1937 року, Юрій Горліс-Горський помістив критичну заувагу до першого тому холодноярця Пилипа Постоленка.
"Пан Постоленко зазначає в листі, – пише Юрій Горліс-Горський, – що я "чиню кривду", бо одних, як, наприклад, Чорноту, з яким він разом "бурлачив", – (я роблю) "аж занадто героями", а про інших нічого не згадую. Якщо не помиляюся, (пан Постоленко) має на думці тих, що їх при мені в Холодному Яру вже не було: чи то загинули, чи силою обставин – потрапили в інші осередки Визвольної боротьби. Не згадую, бо мало або й таки нічого про них не знаю".
Як гарно, що Пилип Постоленко наважився покритикувати автора роману "Холодний Яр", – тим самим холодноярець Постоленко остаточно розвіяв сумніви!
Тому з Віктором Рогом, з яким замислили перевидати книгу "Холодний Яр", і наважилися саме "Холодним Яром" започаткувати серію військової мемуаристики – спогадів про Визвольну боротьбу українського народу в першій половині ХХ століття.
До слова сказати, такий авторитетний чоловік як Улас Самчук називав "Холодний Яр" Юрія Горліса-Горського спогадами і ніяк не інакше…
А Чорнота… Поза сумнівом, це псевдонім. У документах він, напевно, фігурував під іншим іменем. Можливо, й під своїм власним. А може, й під іншим псевдонімом – адже не секрет, що українські підпільники, щоб заплутати чекістів, мали по кілька вигаданих імен. Наприклад, Кость Пестушко, очоливши Степову дивізію, взяв собі псевдо Степовий, а згодом змінив його на Блакитний. Напевно, не один читач чи дослідник вважав, що це різні люди – Пестушко, Степовий і Блакитний, – хоч була це одна людина… І все ж таки… Яке справжнє прізвище Чорноти? Юрій Дроботківський чи Олексій Добровольський?
Чому саме ці імена? Тому що в романі "Холодний Яр" (у розділі про повстання в Лук'янівській в'язниці) устами свідка Фіми Салганіка стверджується, що Чорнота і Загородній, поцілувавшись на прощання, застрелили один одного, а у спогаді, опублікованому в "Літописі Червоної Калини" (1932. – Ч. 10. – С. 6 – 8), Горліс-Горський, зображаючи ту ж саму подію, пише, що один одному у серце вистрелили Загородній і Добротківський. Отже, Чорнота і "Добротківський" – одна й та ж людина. Але кого все ж мав на увазі Юрій Горліс-Горський – Юрія Дроботківського чи Олексія Добровольського? І той, і той загинули під час повстання у Лук'янівській в'язниці.
Олексій Трохимович Добровольський, "казак банды Зализняка" (Мефодія Голика-Залізняка), народився 17 березня 1899 року і був прописаний у Єлисаветградському повіті. Спочатку воював у загоні Пилипа Хмари. Арештований у Звенигородці 29 вересня 1922 року. Загинув під час повстання в Лук'янівській в'язниці 9 лютого 1923 року.
Читать дальше