Окрім літературного успіху, Юрій Горліс-Горський пізнав не меншого визнання як чоловік у галицького жіноцтва. До слова сказати, на фотографіях, яких в архіві Історичного клубу "Холодний Яр зберігається близько вісімдесяти, Юрій весь час в оточенні тих чи інших жінок, і всі вони сміються, горнуться до нього, або він до них…
1938 року Юрій Горліс-Горський знову приїхав у Рівне, "цим разом уже як відомий автор, редактор – елегантний, самовпевнений, – згадує Галина Талащук-Гришко. – Був веселий, привітний".
Наприкінці 1930-х років Юрій Горліс-Горський завершує роботу над романом "Між живими трупами" і анонсує його вихід. "Із здоровим розумом – серед божевільних, – писав у анотації автор. – Віддзеркалення економічної та національної політики большевизму у психічних захворюваннях українських інтелігентів і селян. Ліквідація "непу", "соціалістичний наступ", "індустріалізація" та "колективізація" – через призму тюрми і лічниці для божевільних".
Уривки з цього роману Юрко читав молоді, яка хмарами "липла" до нього.На превеликий жаль, книжка ця так і не побачила світ...
Кілька штрихів до біографії Юрія додала член ОУН Ірина Строцька, донька Миколи Ліщука – співвласника видавництва "Рекорд", яке у 1930-х роках видавало книги Горліса-Горського. Юрко часто відвідував гостинний дім Миколи Ліщука. "Останній раз він був (у нас) на початку 1939 року, – писала Ірина Строцька в листі до мене. – Збирався переходити на Закарпаття і попросив дозволу залишити у нас на деякий час скриню з особистими речами. Батьки дали згоду, і через кілька днів він її привіз. Вона була досить велика і важка, замкнена на висячий замок. Батько пожартував, мовляв, чи немає там зброї? Пан Юрій заперечив, але додав, що в разі потреби дозволяє батькові розпорядитися його особистими речами на свій розсуд. Попрощався з нами та відійшов.
Будинок у Львові, в якому ми жили, був власністю якогось польського магната. Серед польських, єврейських і російських родин (що повтікали з Росії під час революції 1917 р.) ми єдині були українці. Відчувалася неприязнь до нас, особливо з боку поляків, яка загострилася з початком польсько-німецької війни. Батька огортав неспокій, що в скрині можуть бути недозволені речі, і він вирішив перевірити. Відкривши замок, ми побачили зверху ковдру, в яку був загорнутий кріс. У куті скрині знаходився мішок із набоями, частину скрині займали книги і одяг. Уночі батько заховав кріс на горищі, а набої закопав у саду біля дому.
Через декілька днів недалеко нашого дому невідомими було застрелено польського офіцера. Наші сусіди-поляки викликали військову жандармерію і направили до нас. Ті докладно обшукали наше помешкання. Зловмисники раділи і чекали, коли батька поведуть на розстріл. Але жандарми нічого підозрілого не виявили. Якби знайшли зброю, що була у скрині, розправа була би неминучою. Та Боже провидіння не допустило до фатальної розв'язки… Пізніше, в 1948 р., згадані книжки (Юрія Горліса-Горського) і багато іншої літератури під час мого арешту були конфісковані з бібліотеки батька і представлені суду як речовий доказ у справі… Конфіскували і скриню п. Юрія Горліса-Горського…"
Отже, Ірина Строцька стверджувала, що Юрій “збирався переходити на Закарпаття”. Для чого? Щоб зі зброєю в руках, разом із товаришами – колишніми вояками Армії УНР – допомогти братам-закарпатцям побудувати і відстояти Українську державу.
На жаль, подробиці перебування Юрія Горліса-Горського на Закарпатті невідомі, але, знаючи його натуру, можна не сумніватися, що він у запіллі не відсижувався, а, навпаки, був у найнебезпечніших місцях українсько-мадярського фронту...
Коротке свідчення про ті дні залишив у передмові до нью-йоркського перевидання “Холодного Яру” доктор М. Сидор-Чарторийський, який познайомився з Юрком у Великому Бичкові, ймовірно, 16 березня 1939 р., за кілька хвилин перед тим, як Горліс-Горський і учитель Павло Волощук намагалися через міст перейти Тису, щоб перебратися у Румунію. У цю мить із Рахова примчали мадярські терористи і на очах у всіх застрелили вчителя Волощука. Сидору-Чарторийському і Горлісу-Горському поталанило втекти в гори. А перед світанком наступного дня вони вплав здолали Тису і опинилися на румунському березі. Тут їх затримала поліція. Допитував Юрка майор румунської армії, угорець за національністю, який напередодні видав своїм братам-мадярам, що святкували криваву перемогу, 270 українських утікачів. Усі вони невдовзі опинилися у страшному таборі Ніредьґаза. Майор поводився брутально. Пограбував Юрка.
Читать дальше