У неділю ранком, мабуть 18 березня, Юрія і Сидора-Чарторийського, прикувавши один до одного кайданами, вивели на міст, щоб передати на катування мадярам. Та сталося диво – з мосту їх завернули назад. Виявилося, що зловісного майора за надужиття влади було заарештовано! Невдовзі його, як угорського шпигуна, було розстріляно. А Юрка і пана Сидора-Чарторийського звільнили. Разом вони дісталися до Югославії в Бачку до Руського Керестура. Звідси М. Сидор-Чарторийський поїхав до Відня, а Юрко – до Парижа. Але у його валізі вже не було рукопису “Між живими трупами” – під час драматичних подій він загубився на Закарпатті. Юрій Горліс-Горський страшенно переживав утрату. Він вважав цей роман найкращою своєю книгою.
У ті дні одна з газет, здається "Діло", повідомила, що Юрій Горліс-Горський загинув на Закарпатті... Родина Талащуків, прочитавши у газеті повідомлення про смерть Юрка, відправила по ньому панахиду у Рівному. Вже вдруге друзі "ховали" його. Вперше "поховав" його Андрій Чорнота у Мотриному монастирі.
Та не так просто було спровадити Юрка з цього світу – ворожі кулі не брали полтавського козака. І на цей раз Юрко "показав дулю смерті"…
У Руському Керестурі Юрко отримав виклик із Канади: українці Саскачевана запрошували відомого письменника оселитися в цій країні, навіть квиток йому придбали. Та Гітлер окупував уже пів-Європи і прямою дорогою Горліс-Горський до Франції не зміг дістатися. Тому вирушив через Малу Азію, Північну Африку до Марселя, а тоді вже до Парижа. Враження від цієї мандрівки він зафіксував у оповіданні "Подорожні зиґзаґи", рукопис якого зберігається в архіві Історичного клубу "Холодний Яр".
Врешті Горліс-Горський здолав непростий маршрут. Залишилося залагодити формальності і відплисти у комфортну Канаду. А Гітлер уже добирався до Франції. Кружляли поголоски про війну Німеччини із Совєтським Союзом.
Юрій Горліс-Горський, який справедливо побачив у цій майбутній війні шанс для Батьківщини відновити державність, вирішив залишитися в Європі. "І як я міг їхати до Канади, коли німці мали скоро визволити Україну?" – говорив він товаришам.
"Треба сказати, – згадувала дружина Юрія Горліса-Горського Галина Талащук, – що всі ми, свідомі українці, покладали великі надії на німців, які до вибуху війни з Совєтським Союзом, у 1940 – 1941 роках, дуже прихильно ставились до українців".
І знову Горліс-Горський їде туди, де вирує боротьба проти червоної Москви. 1940 року він уже у Фінляндії, де формує відділ із полонених українців фінсько-совєтської війни для боротьби за звільнення України від російських загарбників.
Добровольці його відділу були одягнені по-різному – хто у військову уніформу фінської армії та чорні картузи із синьо-жовтою околицею і тризубом, а хто і в совєтську форму та у мазепинки. Синьо-жовті пов'язки хлопці не носили, бо ними вже користувалися шведські добровольці.
У моєму архіві є фотографія 1940 року, де на сцені літнього театру стоїть група людей переважно у чорній уніформі, картузах, пілотках і мазепинках (всього 22 особи). В першому ряді у центрі в сірій формі воєнного зразка та чорній пілотці, з кобурою на правому боці – Юрій Городянин-Лісовський. Цей відділ українських добровольців під командуванням Юрія бився проти червоних на боці фінів. А мій батько, молодий лейтенант Красної армії Микола П'явко-Коваль, брав участь у тій війні на боці СССР. У рукопашному бою він отримав тяжке поранення багнетом під серце. Врятували документи, листи і фотографії, які були у лівій внутрішній кишені бушлата. А шрам від фінського багнета – глибокий і широкий – я пам'ятаю з дитинства.
До слова сказати, мій батько все життя з повагою висловлювався про фінів. І наголошував – ще в часи СССР – на несправедливості цієї війни, з боку Москви зрозуміло…
Подорож до Суомі Юрій відобразив у двох статтях – "Фінляндія" та у вже згадуваних "Подорожніх зиґзаґах". Розповідь про мандрівку до Фінлянції опубліковано в газеті "Незборима нація".
На початку 1941 року Юрій очолює український відділ радіостанції в Берліні – щось на зразок американського радіо "Свобода" пізніших часів. У численних коментарях він використав власний досвід боротьби проти російської імперії. Паралельно співпрацював з українською газетою "Краківські вісті", де публікував статті.
Навесні 1942 року Юрій Горліс-Горський з'являється у Рівному. У газеті "Волинь" друкуються його спогади "Їх прийшло дванадцять" – про перебування у тюремній лікарні Лук'янівки. А сам він тільки і думав, як повернутися на "святі місця" – до Холодного Яру...
Читать дальше