Том Уэйнрайт - Наркономіка. Як працює економіка картелів

Президенти латиноамериканських країн уже не приховують свого невдоволення таким станом справ.

– Якщо американці хочуть споживати якісь наркотики, то мені це байдуже. Я з цим не погоджуюсь, але це їхнє рішення – і споживачів, і суспільства. Але я проти того, що вони й далі платять гроші вбивцям, – сказав мені Феліпе Кальдерон, червоніючи від злості, бо шість років на посаді президента Мексики воював із продуктом, який сусіди вимагали знищити, а самі імпортували його тоннами.

Структура світового ринку неминуче завела політику в глухий кут. У минулому країни поділялися на три категорії стосовно наркотиків: виробники (як-от Колумбія), транзитери (як-от Мексика) і споживачі (як-от США та Європа). Це дозволяло урядам і їхнім прибічникам бачити лише один бік наркоіндустрії. Країни-споживачі, які просто хочуть зупинити наркотики на своєму кордоні, виступають за рішучий наступ на цю галузь уже на початку ланцюга постачання, хоча це й неефективно. Своєю чергою, виробники й транзитери не розуміють, чому вони повинні витрачати свої сили й кошти на придушення бізнесу, прикрі наслідки якого здебільшого даються взнаки за їхніми межами.

Але тепер це змінюється, бо два глобальні тренди примушують усі країни розглядати наркоторгівлю в комплексі. Насамперед інтереси країн-виробників і споживачів вирівнюються, а самі категорії «виробника» і «споживача» розмиваються. Наркотики – це зло, пов’язане переважно з середнім класом, і в міру зростання доходів у країнах, що розвиваються, середній клас починає споживати їх дедалі більше – нарівні з автомобілями, відпочинком за кордоном тощо. Найяскравішим прикладом є Бразилія, котра нині на другому місці у світі за споживанням порошкового кокаїну і на першому – за креком. Водночас налагоджується виробництво наркотиків у країнах-споживачах. Трендовим відгалуженням є марихуана, яку тепер вирощують локально, особливо в США. Іншим трендом стали синтетичні наркотики, які можна зробити в першій-ліпшій кухонній лабораторії. А що в країнах споживачах розгортається власне виробництво наркотиків, то вони зрозуміли: напади на мережі постачання недоцільні. У зв’язку з бумом місцевого ринку марихуани американці відмовилися від програм знищення плантацій у дусі Колумбії на користь легалізації. Нова Зеландія дійшла схожого висновку щодо психотропних препаратів, якими зі змінним успіхом намагається керувати.

Другим трендом, який впливає на глобальну політику щодо наркотиків, є зміщення у балансі сил. Бідні країни, де віддавна вироблялися й переміщувалися наркотики, поволі багатшають і набувають більшого впливу. У 2000 році 96 % бюджету Управління ООН з наркотиків забезпечувала «основна група донорів» – двадцять заможних держав. У 2014 році на них припало вже 60 % суми. Тепер третина коштів надходить від «нових» країн-донорів. В останні роки найбільше з-поміж них вирізнялися Колумбія і Бразилія, уряди яких висловлювали незадоволення силовим вирішенням проблеми. Інші країни, що набули впливу, дотримуються іншої думки: Росія, яка вряди-годи дає великі кошти на ці цілі в ООН (і навіть влаштувала свого дипломата Юрія Федотова на посаду голови управління у 2010 році), удома проводить жорстку каральну антинаркотичну політику. У Китаї іноді щорічний Міжнародний день проти наркотиків і незаконного наркотрафіку відзначають стратами контрабандистів. У країнах, що розвиваються, є чимало «яструбів» і «голубів», причому перших більше. Однак міжнародний наркоконтроль активний нині, як ніколи.

Четверта помилка: не плутайте заборону з контролем

У 1998 році під егідою ООН пройшла акція «Світ без наркотиків: ми можемо!». Багато в чому це була чудова мета. Щороку близько 250 млн осіб уживають наркотики, – більшість задля розваги, але чимала меншість люто страждає. Близько 180 000 помирають від передозування, ще скількись мільйонів завдають собі шкоди або шкодять іншим. Тому Ґорман, коп із Денвера, який бореться з наркотиками, сказав мені, що той, хто на власні очі щодня бачить жахи наркозалежності, не підтримає легалізації.

– Одні люди здатні вживати наркотики відповідально, а є такі, що стають жертвами цього зілля, – сказав він. – Я намагаюся захистити останніх.

І я за це. Але все описане в цій книжці про наркоторгівлю – від витоків у Південній Америці до перемитництва на Карибах, від споживачів у Колорадо до ритейлерів у кіберпросторі – спонукає до висновку, що якщо ви дійсно хочете контролювати наркотики, зруйнувати бізнес картелів і захистити людей, то заборони не є ефективним вибором. Після проведення оптимістичної конференції ООН так і не з’явилося ознак обіцяного «світу без наркотиків». Попри те що уряди витрачають понад 1 трлн доларів на силове забезпечення заборон, із 1998 року споживання марихуани та кокаїну зросло наполовину, а опіатів – майже потроїлося. Хіба це успіх?