Том Уэйнрайт - Наркономіка. Як працює економіка картелів

Нееластичність попиту на незаконні товари й послуги має два прикрі наслідки для тих, хто зосереджується на боротьбі з постачанням. По-перше, це означає, що навіть значні успіхи в справі подорожчання наркотиків (або послуг «койотів») істотно не вплинуть на кількість людей, які купують наркотики (або перетинають кордон). Тож уряди роковані інвестувати колосальні ресурси для одержання нікчемного результату. По-друге, великі подорожчання вкупі з невеликим спадом попиту означають, що з кожним «успіхом» силового регулювання зростатиме капіталізація ринку. Уявіть-но містечко, в якому конкурентні дилери продають разом кіло марихуани на тиждень по 10 доларів за грам і заробляють 10 000 доларів. Покращення роботи правоохоронців у містечку змушує їх підняти ціни на 10 %, тобто до 11 доларів за грам. Якщо погодитися зі згаданими розрахунками еластичності, попит через це впаде на 3,3 %. Отже, тепер дилери продаватимуть 967 г на тиждень по 11 доларів за грам – у підсумку 10 637 доларів. Успішні дії поліції трохи знизили попит, але за рахунок зростання цін це призвело до капіталізації кримінальної економіки.

А що станеться, якщо уряди зосередяться на попиті? Уявімо, що наше містечко почало проводити політику, яка успішно знеохотила містян до наркотиків: реклама здорового способу життя, краще організоване дозвілля підлітків, реабілітаційний центр для наркозалежних тощо. Попит упав. Дилерам доведеться знизити ціни, бо вони між собою змагатимуться за вплив на зменшену кількість клієнтів 119. Тож знизяться і ціни, і споживання, – тоді кримінальний ринок зазнає збитків з обох боків. Цю ж логіку можна застосувати й до інших нелегальних ринків. Замість переслідування «койотів», які контролюють постачання в галузі нелегальної міграції, краще було б зменшити попит на нелегальний перетин кордону. Це можна зробити як дружніми заходами (наприклад, видавати більше віз, щоб люди могли їздити легально), так і недружніми (зробити так, щоб без документів у США жити було важче). В обох випадках зменшення кількості охочих незаконно перетнути кордон супроводжуватиметься падінням не лише кількості підпільних перетинів, але й ціни на послуги «койотів».

І в галузі наркотиків, і міграції, і будь-якого нелегального бізнесу логіка та сама: боротьба з постачанням знижує попит, але й значно збільшує ціни та прибутки криміналу, а вплив на попит знижує і споживання, і постачання.

Друга помилка: спочатку заощадження, потім розплата

У Нью-Гемпширі кількість ув’язнених зростає, а витрати на їх утримування скорочуються. У 2009 році одну в’язницю закрили, а в’язнів забгали до інших виправних закладів. Через скорочення бюджету на 15 млн доларів у 2014 році скорочено освітні та реабілітаційні програми для в’язнів. Чиновники визнають, що це ганьба, але бракує ресурсів: нема грошей, щоб підтримувати систему на бажаному рівні.

Утім, гостям містечка Кін у Нью-Гемпширі заяви про нестачу грошей можуть здатися дивними. Кін – спокійне містечко. За період 1992—2012 рр. тут скоєно лише три вбивства. Проте управління поліції за 286 000 доларів купило БТР BearCat . На питання про те, навіщо Кіну такий БТР, що краще б їздив по Багдаду, начальник поліції відповів, що BearCat патрулюватиме на Фестивалі гарбузів та під час інших масових заходів 120.

Приклад із Кіном свідчить, що коли йдеться про боротьбу з криміналом, гроші – не проблема, коли вони йдуть на силові, а не превентивні заходи. На радість виборцям, урядовці заявляють, що громадська безпека безцінна, тому ніхто не нарікає на такі придбання, як BearCat . Міністерство національної безпеки в 2002—2011 роках виділило на такі забавки штатам і місцевій поліції 35 млрд доларів. А ось гроші на превентивні заходи контролюються дуже ретельно. Нестача коштів найперше позначається на в’язнях, наркоманах та інших потенційних порушниках. Зрозуміло, чому суспільство не поспішає виділяти гроші на таких осіб. Але з часом такий підхід веде до дуже великих витрат.

Економія на програмах реабілітації та освіти у в’язницях може заощадити кілька тисяч доларів. А от якщо кілька в’язнів не навчаться читати або боротися з залежністю, після звільнення вони роботу не знайдуть і стануть рецидивістами, що завдасть величезних втрат. В одній класичній праці 121зроблено спробу порахувати, наскільки можна скоротити споживання кокаїну за допомогою різних урядових інтервенцій. Виявлено, що кожен мільйон доларів, витрачений на ліквідацію постачання з «вихідних країн» у Латинській Америці, знижує обсяг споживання кокаїну в США на 10 кг. Якби цей мільйон витратили на перехоплення кокаїну далі по ланцюжку поставок (на дорозі до США), то збут знизився б на понад 20 кг. Трохи ефективнішими виявилися превентивні програми в школах – продаж кокаїну скорочується на 25 кг. Але всі ці інтервенції перевершуються програмами лікування наркозалежних. Мільйон доларів, витрачений на лікування, скорочує споживання кокаїну на 100 кг. Тобто лікування вдесятеро рентабельніше за силові методи (частково тому, що націлене на попит, а не пропозицію, як ішлося в попередньому розділі). Банальна істина в тому, що дешевше вилікувати наркозалежного і знайти для нього роботу, ніж ганятися за ним на БТР.