Том Уэйнрайт - Наркономіка. Як працює економіка картелів

А може, дедалі менше людей бажають рушати з місця, а картелі просто отримують більшу частку ринку, що поступово всихає? Якщо поглянути на останні роки, то ця теорія здасться життєздатною. Невідомо, скільки людей щороку перетинає кордон нелегально, але оптимальну оцінку дає іспанський відділ Науково-дослідного центру ім. П’ю. За його даними, з 2000 року щорічний приплив іммігрантів з Мексики впав із 770 000 до 150 000 осіб, що корелює з посиленням контролю прикордоння 102. А перед тим усе було інакше. У 1991—2000 роках, коли витрати людино-годин на патрулювання кордону зросли на 150 %, міграція не зменшувалася. Навпаки, щорічна міграція тоді подвоїлася. Тому важко повірити, що безпека кордону є визначальним фактором щодо його перетину мігрантами. Тобто виходить, що посилення контролю прикордоння впливає на вартість перетину, але не знеохочує людей, які бажають потрапити до Америки.

Але, мабуть, дива нема. Навіть з урахуванням вищої вартості життя в США, там зарплатня мігрантів учетверо вища, ніж удома. А за перетин кордону часто платять родичі, що вже працюють у США. Аби зрозуміти, що спонукає людей наражатися на таку небезпеку, я попрямував до одного з «будинків мігрантів» у Тіхуані: це, власне, прихисток для тих, хто рушає на північ. Інститут Мадре Ассунта, що працює в мережі католицьких місій, дозволяє жінкам-мігранткам зупинятися на два тижні, протягом яких вони отримують триразове харчування, чистий одяг, послуги лікаря та юриста. З осяяного сонцем подвір’я жінки потрапляють до кімнати, де є комп’ютер, і розмовляють зі своїми дітьми по скайпу. Директорка центру Мері Ґальван глибоко засмучена ставленням США до мігрантів.

– Ми покладали великі надії на Обаму. Сподівалися на велику реформу, що допомогла б мігрантам, – каже вона.

Але сталося todo lo contrario – усе навпаки. Під час першого президентського терміну Барака Обами (2009—2013) щороку депортували майже 400 000 осіб, що вдвічі більше, ніж на межі сторіч, і вдесятеро більше, ніж на початку 1990-х. Сьогодні більшість жінок у мігрантському притулку – щойно депортовані. Здебільшого вони ладнаються спробувати ще раз.

Усі жінки, з якими я бесідував у притулку, мають власні причини хотіти потрапити до США. Одні з них – це економічні мігрантки. Темношкіра Анхела, за тридцять, родом із південного штату Оахака; її депортували після чотирьох років роботи на заводі з переробки відходів у Сан-Бернандино в Каліфорнії. Там їй платили тодішній мінімум – 8 доларів за годину, а в Мексиці вона отримувала лише 5 доларів за день. Усі мої співбесідниці назвали свою роботу в США: у готелі, на автозаправці, швачками на фабриці купальників, няньками. Інші згадували про сім’ю. Роза, 45 років, у 21 рік утекла від насильства чоловіка з дому в Ґвадалахарі. Як і Анхела, вона оселилася в Сан-Бернандино з новим чоловіком і трьома доньками. Роза каже, що з депортацією вона втрачає «абсолютно все». Проте вона ще сподівається ошукати прикордонників за допомогою посвідчення і свідоцтва про народження подруги, на яку вона дуже схожа – тільки зачіску змінити. Ще одна жінка, Тринідад, трохи стурбована; вона подасться на північ у пошуках дев’ятирічного сина, громадянина США, якого влада відібрала в неї. Вона, як і вперше, збирається звернутися по допомогу до «койота».

– Там дикі тварини і змії. Доведеться йти дні два. Перестраждаю. Деякі гинуть. Там і холод, і спека, і нема води.

Але, каже Тринідад, їй «настільки болить» без сина, що вибору в неї немає.

Ускладнення перетину кордону змушує мігрантів, як оці жінки, платити «койотам», тоді як раніше можна було обійтись і без них. Збільшилася ціна, яку вони (або їхні родичі в США) платять перемитникам людей. Через це зросли шанси на те, що перемитники людей пов’язані з серйозною організованою злочинністю. Проте, схоже, це не знеохотило людей. Оповіді жінок про те, що можна за годину заробляти те, що в Мексиці платять за день роботи, про надію возз’єднатися з втраченою дитиною пояснюють, чому люди вірять, що додатково сплачені тисячі доларів повернуть їм можливість спробувати ще раз. Значне збільшення витрат на безпеку кордонів неминуче трансформувало бізнес перемитництва – з вибіркової, дешевої, аматорської справи до майже обов’язкового, дорогущого бізнесу під контролем картелів. Це справжній подарунок організованій злочинності.

• • •

«Концентрична диверсифікація» картелів у бік перемитництва людей здається успішнішою, ніж вилазка Coca-Cola у виноробство. Але й на цьому не край. Картелі експериментують і з іншими новими ринками за «горизонтальним» типом диверсифікації, як це називають гуру менеджменту. У світі законного бізнесу гарним прикладом такого процесу може бути компанія, що аніяк не схожа на організацію наркокартелю: Disney .