В усьому цьому найважливіше – бренд. McDonald’s підкорив світ не тим, що робить смачну їжу, а тим, що ця їжа скрізь смакує приблизно однаково. Біґ-Мак, куплений у Бангкоку або Пекіні, на смак буде майже таким самим, як і в Оук-Бруку, штат Іллінойс, де розташовується штаб-квартира компанії. Звичайно, в цих містах можна знайти і вишуканіші страви, і краще співвідношення ціна/якість. Але споживачі знають, що в будь-якому ресторані з відомою жовтою «М» нагорі вони отримають стандартний рівень якості. Франчайзі купують репутацію, а не самі її здобувають. І кожна франшиза виграє від рекламного мессиджу, коли McDonald’s спонсорує Олімпійські ігри чи запрошує Джастіна Тімберлейка розповісти про бренд.
Аби проілюструвати, як це працює на тіньовому ринку, відвідаймо модний затишок nevería Roxy , де в крутому передмісті Мехіко торгують морозивом. Це мексиканське підприємство засноване 1946 року, і досі обстава його майже не змінилася: тут і поверткі барні ослони, і карамельно-смугасті тенти. Нещодавно на Roxy зазіхнули вимагачі. На таксі приїхав чолов’яга і передав конверт із магнітофонним записом, що містив вимогу заплатити 250 000 песо (17 000 доларів). Голос на плівці попереджав, що якщо вказану суму не буде сплачено, то постраждає або й загине сім’я менеджера. Попередженням можна було б знехтувати або віддати до міських газет, якби на конверті не було підпису «команданте Хуан Бальєстерос», який назвався місцевим представником «Мічоаканської родини».
Згадка про «Мічоаканську родину» додала погрозі ваги. Сам здирник міг на вигляд не бути крутим і не мати штурмової гвинтівки. Але репутація «Родини» як банди, що одного разу викотила на танцмайданчик нічного клубу в Мічоакані п’ять відрізаних голів, добре була відома власникам Roxy , й вони знали, з ким мають справу. Здирник, асоціюючи себе з відомим брендом «Родина», хотів справити більше враження і зробити бізнес більш прибутковим. (У випадку з Roxy злодії піймали облизня: виявивши нетипову хоробрість, господарі салону морозива звернулися до ЗМІ та поліції, і зловмисників вдалося кинути до арешту.)
Франчайзингова модель, зокрема, пояснює, чому «Лос-Сетас» вдаються до такої жахливої брутальності. Частіше за інші мексиканські банди вони свої звірства знімають на відео і фотографують – від обезголовлення до повішення. Холоднокровне вбивство, вчинене «Сетас» на півночі країни, зміцнює імідж франшизи банди в усьому світі, так само як рекламна кампанія McDonald’s на чемпіонаті світу з футболу в Бразилії зміцнює привабливість його бренду скрізь на планеті.
Звичайно, існує небезпека появи вихватьків. Багато грабіжників і здирників заявляють, буцім вони пов’язані з «Лос-Сетас», «Родиною» чи якимось іншим картелем, хоча насправді не мають до них стосунку. Для того, щоб система франчайзингу працювала, кримінальним бандам доводиться захищати свій бренд не менш затято, ніж це робить законний бізнес. У звіті ООН згадується, що «нові осередки відповідають за збереження “доброго імені” “Сетас”, припиняючи за допомогою насильства (вбивства) будь-які спроби несанкціонованого використання бренду кримінальними операторами». І в нашому випадку «торгова марка» і «бренд» – не якась метафора. Картелі часто мають власний логотип, що з’являється на уніформі та обладнанні, які одержує франчайзі. Бейсболки й рюкзаки з логотипом «Сетас» (щит, поділений на три частини, на яких зображено відповідно мапу Мексики, обрис рідного штату банди Тамауліпас і літеру Z) знаходили в пов’язаних із «Сетас» криївках у Мексиці та Центральній Америці. Усе це спорядження від бронежилетів до зброї, боєприпасів, транспортних засобів тощо дешевше і легше купувати гуртом, що і є ще одним бонусом від придбання франшизи. Як McDonald’s може замовляти собі печі, фритюрниці, касові апарати, столи і стільці тисячами штук, так і «Лос-Сетас» здатні купувати або красти у великих кількостях усе необхідне спорядження для франчайзі, яким інакше довелося б купувати гірше, саморобне обладнання.
Спекотного дня в місті на півночі Мексики, у ресторані біля сучасного торговельного центру, я мав зустрітися з чоловіком, який був колись франчайзі у сіналоанського картелю. Франчайзі – назвімо його Мігель – тепер за 50 років; він невисокий жилавий горянин, має насуплений погляд людини, яка ціле життя мружилася від сонця. Мігель небагатослівний, обачно накидає оком на публіку в ресторані, доки ми балакаємо, споживаючи ланч за столом на вулиці. Він сіналоанець, замолоду став «асоційованим членом» місцевого картелю. Мігель із професійною гордістю підкреслив, що не працював безпосередньо на картель, а був ліцензіатом головної організації. Вони здавна так працюють, і тому часто їх називають не картелем, а сіналоанською федерацією. Мігель уставав серед ночі, йшов у гори, щоб забрати партію марихуани в тамтешніх фермерів і доставити її до Куліакана, столиці штату. Потім готував її до контрабанди через кордон: стискав гідравлічним пресом у маленькі пакети, загорнуті у поліетиленову плівку та опускав у віск, щоб замаскувати різкий запах наркотику.
Читать дальше