Том Уэйнрайт - Наркономіка. Як працює економіка картелів

Як і щодо Ґватемали, це не факт. За оцінкою Держдепартаменту США, у 2012 році три чверті авіарейсів з контрабандним кокаїном з Південної Америки приземлялися в Гондурасі 57. Польоти розпочалися відразу після останнього перевороту в країні в 2009 році, коли рано-вранці президента вивели з дому, ще в піжамі, і відправили літаком до Коста-Рики. Коли наступного дня розпочалися протести проти перевороту, до столиці для підтримання порядку стягнули всю поліцію. Це означало, що сільські райони «берега Москітів» ще менше пильнувалися, ніж раніше, що дозволило контрабандистам не звертати уваги на радари.

Частину поставок перевозять морські судна. Місцеві рибалки за допомогою GPS ловлять біля берега «білого лобстера», як на прибережжі жартівливо називають кокаїн. Інші партії доправляються легкими літаками, як-от Cessna Conquests і Beechcraft Dukes , що сідають на примітивних смугах на галявинах у джунглях, які місцеві фермери викошують і приховують за невелику платню 58. Дані Управління польотами в США свідчать, що після перевороту 2009 року хмари літаків почали прямувати з Венесуели до пустельного карибського узбережжя Гондурасу. Злітно-посадкові смуги не були утрамбовані, і літаки часто зазнавали аварій під час посадки. Літаки коштували сотні тисяч доларів, тому це могло б здатися величезною втратою. Але для економіки кокаїнового бізнесу це марниця. Так само як знищення лану коки мало впливає на роздрібні ціни в США, аварії літаків не завдають поважної шкоди кінцевим результатам картелю. Втрата літака за півмільйона доларів додасть якихось 1000 доларів за кожний кілограм контрабандного вантажу за один рейс – 500 кг кокаїну. Кожний кілограм уроздріб у США дає понад 100 000 доларів. Тож роздрібні ціни зростуть менш ніж на 1 %, навіть якщо картелі втрачатимуть літаки при кожній поставці 59.

В одному цікавому дослідженні містяться натяки на масштаби підпільного злітно-посадкового бізнесу. Мігель Кастільйо з ґватемальського Університету імені Франсіско Маррокіна дослідив землеволодіння в Петені, департаменті на самій півночі країни, де в пущі джунглів всіялося тих картелів більше, ніж деінде. Він виявив, що хтось – точно невідомо, хто саме, – повикуповував землю в Петені з карколомною швидкістю. У муніципалітеті Саяксче у 2005—2010 рр. 90 % площ змінило власника. Поруч, у Сан-Хосе, цей показник становив 75 %, а в Ла-Лібертаді (де відбулася масакра на ранчо «Кокоси») – 69 % 60. Так само як створення злітно-посадкових смуг, переробних лабораторій і тренувальних таборів, викуповування великих земельних наділів є зручним методом відмивання грошей. Більшість землі на цих теренах належить селянам, у яких на руках може й не бути документів, що підтверджують право власності, і тому заохочувати людей до продажу неважко, навіть не вдаючись до тактики залякування, як у «Кокосі».

• • •

Офшорний бум кардинально змінив підхід вищого менеджменту до своїх компаній. Колись фірми прив’язувалися до якоїсь країни чи принаймні континенту, а сьогодні корпорації ладні зачепитися там у світі, де найсприятливіші умови для бізнесу. Колишній очільник General Electric Джек Велч мріяв, що фірмі зручно було б розмістити заводи на гігантських баржах, які плавали б по всьому світі, швартуючись там, де наразі найкращі економічні умови для бізнесу. Екс-голова Dow Chemical Карл Ґерстакер мав схожі ідеї:

– Я здавна мріяв купити нічийний острів і влаштувати на цій нейтральній території глобальний штаб компанії, що не залежав би ні від держави, ні від суспільства,– сказав він якось. Для управлінця, який мислить масштабно, національні кордони залишаються в ХХ столітті.

У цьому наркокартелі випередили звичайні компанії. Міжнародні кордони мало важили для контрабандистів, бізнес-модель яких завжди полягала в подоланні кордонів. Фантазію Карла Ґерстакера про приватний острів, вільний від національних законів і урядів, уже випробовував американець колумбійського роду Карлос Ледер, спільник Пабло Ескобара, який придбав острів на Багамах і з 1978 року використовував його як базу для перевезення кокаїну до США літаками. Ще до доби офшорів наркоторгівля стала прапороносцем глобалізації: манірні вікторіанці ще в ХІХ столітті з ентузіазмом торгували наркотиками разом із чаєм та спеціями, коли світова торгівля тільки-но починалась. І Британія двічі розв’язувала війну з Китаєм, щоб підтримати міжнародну торгівлю опіумом. Тим часом західні споживачі почали призвичаюватися до імпортних наркотиків. Вважається, що Чарльз Діккенс полюбляв опіум; у Відні Зиґмунд Фройд поглинав кокаїн і писав запаморочливі листи своїй подрузі Марті Бернайс («Лихо тобі буде, моя маленька принцесо, коли я з’явлюся. Я зацілую тебе, доки ти не зашарієшся, і загодую, доки ти тіла не наберешся. А може, тобі заманеться помірятися силою: хто дужчий: ніжне дівчатко, яке мало їсть, чи нестримний чоловік з кокаїном у тілі?») 61.