Том Уэйнрайт - Наркономіка. Як працює економіка картелів

– Вони вламуються до нас додому, беруть що хочуть, погрожують. Вони залякують нас, – каже Роза, стукаючи крихітним кулачком по кухонному столу. – Речей у нас і без того мало, бо ми бідні. Вони крадуть телевізори, стерео, овець, худобу, одяг, навіть дроти.

А поліція не реагує.

– Щиро кажучи, я їм не довіряю, – каже Роза. – А як влада нічого не робить, що ж залишається нам? Так жити більше не можна. Ми втомилися жити в страху, що кожної миті вони можуть вдертись і вбити нас.

Нещодавно сталося щось, що підказало їй, як розв’язати проблему. Вона автобусом поверталася додому, і на пустельному відтинку дороги на нього наскочили грабіжники. Цього разу, щоправда, пасажири дали відсіч – добру прочуханку, golpiza .

– Потім, щоправда, приїхала патрульна машина. Поліція не дозволила з ними покінчити, – розчаровано каже Роза.

Цей випадок подав Розі та її сусідам гарну ідею. Зараз вони збирають гроші, аби заплатити комусь, хто позбавить їх від ненависних грабіжників, що їм загрожують. За її словами, суть у тому, щоб дати їм golpiza .

І це все?

– Ну… – Роза добирає правильні слова для свого плану, – припустімо, можуть і перестаратися. То й що?

Вони шукатимуть когось, хто зробить це, в сусідньому місті Пачука. У неї на оці сорокарічний колишній військовослужбовець, який має зброю і раніше виконував подібні замовлення.

– Є люди, які присвятили себе такій роботі. Вони виконують замовлення на revenges , – сказала Роза з притиском, округлюючи очі.

Серветку поплямували темно-сині цяти від млинців з афинами, які раптом припинили мені смакувати. Я перепрошую і подаюсь додому, думаючи про те, чим зайнята моя власна прибиральниця на дозвіллі. Історія Рози жахає, але нічого незвичайного в ній немає. У слабкій державі люди знаходять нетрадиційні й часом незаконні способи розв’язання проблем, якими мала б займатися влада. Однією з перших ознак занепаду держави є потреба в народу брати закон у свої руки. Наприклад, у слабких, сповнених хаосу країнах Центральної Америки місцеві газети рясніють розповідями про те, як у містечках люди ловлять місцевих злодіїв або ґвалтівників і б’ють їх до півсмерті або й ще гірше. Навіть у заможних державах ОЗУ нерідко надають зловісні «громадські послуги», якими не переймається чинна влада. У Північній Ірландії Ірландська республіканська армія (ІРА) прострілювала коліна людям, яких звинувачували в наркоторгівлі або інших тяжких злочинах. Це той самий принцип, що й у випадку з Розою: кримінальна організація нібито заповнює «інституційні діри», здобуваючи схвалення частини населення за «соціально відповідальну» роботу (що є зручною синергією до стрижневого їхнього бізнесу – насильства над конкурентними озброєними групами).

Багато ОЗУ надають такий «захист». Пабло Ескобар для брудної роботи фінансував кримінальну банду, назвавши її «Muerte a Secuestradores» («Смерть викрадачам») у слабкій спробі переконати людей, ніби їхньою метою є лише злодії. У такий самий спосіб сіналоанський картель сформував загін кілерів «Matazetas» («Убивці Сетас») і заявляв у низці онлайнових відео: «Наша єдина ціль – картель “Лос-Сетас”». Члени загону в балаклавах проголошували, що група працюватиме «завжди для добра мексиканців».

Ну і чим же корисні для суспільства отакі акти корпоративної соціальної відповідальності? Американський економіст Гершел Ґроссман змоделював публічні послуги мафії й виснував, що в деяких випадках конкуренція між державою і гангстерами веде до кращої якості послуг, ніж якби їх надавала сама держава 46. У моделі Ґроссмана мафії вимагають гроші та надають послуги майже так само, як уряди збирають податки для фінансування громадських витрат. Що вища податкова ставка і що гірша якість громадських послуг, які надає держава, то більше населення і бізнес покладатимуться на тіньовий ринок для задоволення своїх потреб. Та сама дилема в мафії: що більше грошей вона вимагає і менше дає навзамін, то більше люди звернуться до держави. Ґроссман вважає, що така форма конкуренції потенційно корисна, бо не дає державі завищувати податки при малій віддачі для населення. «Згідно з нашим аналізом, існування мафії шкодить виключно членам правлячого класу або політичному істеблішменту, для якого єдиним джерелом доходу зиску є політична рента», – пише Ґроссман, із властивою економістам незворушністю визнаючи, що існує «можливість, що діяльність мафії деструктивна для соціуму».