Том Уэйнрайт - Наркономіка. Як працює економіка картелів

Щось схоже відбувається і в західних країнах, де створюють романтичний образ наркоторгівців, що часто застує їхні злочини. Джонні Депп грав роль милого колумбійського капо-американця у фільмі «Кокаїн» про становлення медельїнського картелю Пабло Ескобара. Син Ескобара, Хуан Пабло, написав книжку про батька, в якій розповів, що кримінальна кар’єра того почалася ще зі шкільної лави, коли той продавав фальшиві дипломи своїм шкільним друзям. Говард Маркс, засуджений британський наркоторговець, написав автобіографію, назвавши її «Містер Крутий» (один із його псевдонімів), і непогано заробляв на інтерв’ю, в яких описував свою кримінальну кар’єру як цікаву пригоду.

Насправді в картелі немає нічого романтичного. Під орудою Коротуна Ґусмана сіналоанська мафія жорстоко вбивала і калічила кожного, хто стояв на їхньому шляху. Жертв катували, спалювали живцем, прилюдно вішали – і не в ім’я революції, а заради зиску для картелю. Такі люди, як «крутий» Говард Маркс, може, самі й не вбили нікого, але саме їхніми грошима розраховувалися з убивцями. Цей бізнес такий же мерзенний, як і вони самі. Проте ними не гидують: ватажки наркоіндустрії вважаються гоноровими бандитами і на батьківщині, і за кордоном. Ця трансформація народної уяви – сприйняття брудних, брутальних бандитів як милих махлярів – є найрізкішим піарним переворотом у світі бізнесу. Як же картелі зробили це?

• • •

«ГРОМАДЯНИ, – починається написане великими літерами звернення, – цим я заявляю, що ніколи не наказував убивати дітей і жінок. Я не підтримую здирництво і викрадення. За тотальну руїну держави відповідають члени “Лінії”… Бо наші правила чіткі: не займати дітей, жінок, невинних; ніякого здирництва та викрадень. А от “Лінія” вбиває, щоб зідрати з людини 1000 песо [близько 70 доларів]» 39.

Цей мессидж, професійно надрукований чорними і червоними літерами, з’явився удосвіта в Сьюдад-Хуаресі на банері, що звисав із пішохідного мосту в людному районі. Це було 2010 року, коли війна між сіналоанцями під проводом Коротуна Ґусмана і місцевим хуареським картелем із його відділом замовних убивств «Лінія» щойно розпалювалася. Банер, підписаний самим Коротуном, був лише одним із безлічі «наркомантас» – наркоплакатів, – розвішаних по всьому місту. Що більше розгорталося насильство, то більше з’являлося реклами.

Здавалося б, наркокартелі маркетингом не переймаються. І хоча репутація рекламістів не набагато краща, ніж у наркодилерів (Герберт Веллс називав рекламний бізнес «законною брехнею», а Джордж Орвелл – «гуркотом кийка в помийниці»), від мафії назагал не чекають особливої зацікавленості комунікаційними іграми. А насправді вони дуже поважно трактують маркетинг, особливо піар і рекламу. Власне, лише підтримка публіки дозволяє таким утікачам, як Ґусман, залишатися в бігах, не наражаючись на те, що їх видадуть поліції. Тому картелі мають набір вишуканих методів відбілювання свого іміджу.

Зухвалі рекламні кампанії проводяться на півночі Мексики. Зазвичай вивішують шматини чи пластикові банери та гукають місцевих фотографів, перш ніж влада прибере рекламу. Іноді мессиджі просто квацяють на старих простирадлах, а часом рекламу виготовляють фахові дизайнери. Мета реклами буває різна. На кордоні з Техасом, у Нуево-Ларедо, «Лос-Сетас» якось провели гучну кампанію рекрутування; їхні банери проголошували: «Якщо ви служите чи служили у війську, оперативна група “Лос-Сетас” на вас чекає. Ми пропонуємо гідну зарплату, харчування і бонуси для сім’ї. Годі терпіти знущання й жити надголодь: ми не будемо вас годувати маручанським супом [ґатунок локшини швидкого приготування]». Частіше трапляється наступальна реклама з лайками й погрозами на адресу банд-суперниць (часом поруч із таким банером вішають людину) або мессиджі з запевненням громадян у тому, що картель на їхньому боці: мовляв, ми торгуємо наркотиками, але далекі від таких злочинів, як здирництво щодо простих людей.

Така примітивна зовнішня реклама ефективно демонструє місцевим мешканцям, що певний картель достатньо впливовий у конкретному районі і може вивісити банер у громадському місці, бо поліція йому теж підвладна. Проте ця форма впливу не вельми переконлива. Сьогодні в усьому світі спостерігається криза в рекламі і легальної, і тіньової економіки. Кілька поколінь тому споживачі ще могли повірити «законній брехні», вивішеній на Медісон-авеню чи надрукованій в улюбленій газеті або часописі. А тепер, коли є безліч ЗМІ онлайн і офлайн, споживачів переконувати важче, бо вони особливо скептично сприймають платну рекламу, яку пишуть ті самі люди, які намагаються продати вам свій крам. Складно уявити, що хтось повірить рекламі про нешкідливість куріння, яка була популярною в рекламі сигарет у 1950-ті роки. Так само безглуздо звучить реклама Коротуна і «Лос-Сетас» про те, що вони чесні дилери й порядні працедавці.