Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Таких і подібних екзальтацій розуму в працях Фоми ми знайдемо цілу низку. Як згодом Декарт [632], Фома не міг собі уявити існування «Бога-ошуканця», який обдарував людину розумом і чуттями тільки для того, щоб ними вводити її в оману.

Фома максимально довіряється розуму. У цьому він дуже нагадує великого професора Гакслі, агностика, який вигадав слово агностицизм. Він майже дослівно переймає згадане вище визначення агностичного методу від Гакслі: «Триматися розуму, доки це можливо». Лишається тільки питання, наскільки далеко це може зайти. Можна сказати, що в певній точці аргументування всі раціоналісти скочуються до інтуїції [633].

Фома Аквінський також стикається з компромісом між особистою незалежністю і суспільним прогресом, який довелося пізнати й Гільгамешовому окультуреному другові Енкіду. Фома пише: «Можливо, якби людина мала жити одинаком, як багато інших ссавців, то не було б потреби і в управляючому, оскільки кожен був би собі царем над усіма царями, Богом... проте людині ж притаманно жити в суспільстві... вона отримала в дар розум, з допомогою якого вона здатна будь-що виготовити власними руками. Проте одній людині це не під силу, не вистачило б і цілого життя. Тобто для людини природно жити в суспільстві багатьох» [634]. Спеціалізація означала необхідність розвитку суспільства від примітивного буття (так само як і олюднення Енкіду) до вищих рівнів. У цьому контексті важливо нагадати, як говорить Джордж Зіммель: «Міста (метрополіси) з давніх-давен були центрами фінансової економіки. Завдяки різноманітності й концентрації грошової маси в них важливе місце посіли засоби обміну, чого б ніколи не сталося в малих масштабах сільського ринку» [635].

Людина не здатна сама собі забезпечити повноту щастя, яке їй пропонує суспільство. Живучи самітником у пустелі чи на закинутому острові, можна бути самому собі паном. Замість усіх матеріальних благ, які нам може запропонувати спеціалізоване суспільство, людина б отримала свободу управляти своїм життям й нікому не підкорятися в структурі суспільства. Проте якщо вона живе в суспільстві й користується його перевагами, тоді, природно, вона має стати частиною порядку, що дозволяє суспільству прямувати до своєї цілі.

Християнство — провідна релігія нашої євроамериканської цивілізації. Більшість наших суспільних та економічних ідеалів ми запозичили з нього. Тому економіку все ж частіше сприймають і презентують як суспільну структуру, а не як релігійну віру. І якщо ми такої високої думки про ці загальносуспільні цінності, тоді необхідно й розглядати їх так само пильно, як і всі інші.

Аж неймовірно, скільки спільного має економіка зі Старим і Новим Завітами. Первісний гріх теж можна вважати «споживацьким», тому що Адам і Єва справді з’їли, спожили щось, чого не б не мали, і що їм власне й не було потрібно; у цьому випадку споживацтво об’єдналося з провиною (як ми продемонструємо в другій частині книги). Більшість притч Ісуса звертається до нас мовою економіки чи має економічний контекст. Також і ключове поняття в християнстві — відкуплення — початково мало суто економічне значення, тобто викупити, виплатити раба й таким чином дати йому свободу. Таке незаслужене відпущення боргів, відкуплення, відпущення гріхів ми можемо спостерігати і в нашому суспільстві — коли держава відіграє роль відкупителя і погашає заборгованість банків і суспільства. Значення слова гріх, яке в старогрецькій означало борг, спершу було суто економічним. Ключові думки християнства взагалі б не мали сенсу без економічної термінології. Тому здається, що сьогодні, у дуже заекономізовані часи, можна набагато краще зрозуміти основний посил християнства, якщо інтерпретувати його через початкову (економічну) термінологію. Тоді все стає набагато зрозумілішим і сучаснішим. Молитву «і відпусти нам борги наші» можна було почути і з основних банків під час кризи в 2008 та 2009 роках, і пізніше вже з самої Греції.

Християнське мислення виносить на перший план ідею, яку можна назвати позитивною несправедливістю. Ідеться про несправедливість у позитивному сенсі — наприклад, у випадку з відкупленням чи в притчі про несправедливо високі зарплати робітників. Несуттєво, хто як старається, — усі отримають однакову винагороду.

Християнство значною мірою обмежує можливості вести розрахунки добра та зла. Бог прощає, що позитивно несправедливо. Християнство вживлює ідею небес у масову свідомість, цим самим вирішуючи проблему божої справедливості та її застосування (чи недостачі) тут, на Землі.