Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Новоплатонівське мислення облюбувало собі ідею підйому до Божого незмінного буття через ступінчасту ієрархію, упорядковану більш-менш відповідно до пов’язаності з матеріальним. Проте Фома Аквінський вважає інакше: «Усе, що існує — чи вже воно живе чи неживе, матеріальне чи духовне, досконале чи вбоге, чи навіть хай воно хороше чи погане ! усе, що повинно бути, мене ставить у пряму конфронтацію з прапочатковою сутністю Бога. Цей світ — не просто хороший, він священний» [583]. Фома вчить нас з величезною повагою поводитися з усім створеним ; позитивно ставитися до всього, що існує. Кажучи словами Фоми Аквінського: «Саме буття слід назвати добром» [584]. Бог є у всіх речах [585]. З онтологічного погляду, Фома Аквінський розумів матеріальний світ як світ абсолютно реальний , цей світ не був для нього примарою, тінню, пасткою, випробувальним майданчиком зла, недосконалим гуртом розігріву перед виступом світу справжнього | як би ми це могли знайти в словах екстремальних платоністів та августинців. Фома не бачив нічого безглуздого в тому, щоб вирішувати проблеми цього світу [586]. Аквінський у своєму позитивному ставленні до матеріального зайшов ще далі, ніж Аристотель. Аристотель стверджував, що світ було створено Богом з 0о-існуючої матерії, яка була не суб'єктом Божого творіння, а матерією, з якої Бог лише створив окремі речі. Фома, цілком у дусі юдаїстського вчення, лишається переконаним, що і цю «праматерію» створив Бог, і що й вона | це витвір хорошого Божого творіння [587]. «Кожне бо Боже твориво добре » [588]. Аквінський сперечається з твердженням Августина, що «щоб душа могла стати щасливою, їй потрібно відокремитися від усього тілесного» [589], протиставляючи цьому свою думку, що душа, відділена від тіла, не схожа на Бога ні більше, ні менше, ніж душа в тілі. Тобто тілесність не повинна бути негативною, Фома її захищає.

Це, на перший погляд, другорядне питання веде за собою далекоглядні наслідки, зокрема й для економіки. Якщо Бог творив світ з нічого, ex тШЬ, тоді й матерія мала би бути добрим Божим творінням. З цього погляду матерія, реальність і цей світ становлять добро — тобто варто ними займатися, покращувати їх. Сьогодні ж ми, здається, впали в трохи іншу крайність — нами керує надмірна увага до всього зовнішнього, ми зовсім забуваємо піклуватися про власну душу (як пише, мабуть, найвідоміший чеський філософ ХХ сторіччя Ян Паточка). Часи дофомівські характеризуються тенденцією абсолютно протилежною. І цей поворот на 180° — цікавий, тому що було б непогано уникати обох крайнощів. Як пише біограф Фоми Честертон, «Бог створив людину так, що вона здатна вступати в зв’язок з реальністю, а що з’єднав Бог, людині не дано розлучити» [590]. У поданні Фоми Аквінського ми споглядаємо дещо, що можна було б назвати благословенням та емансипацією звичного нам сьогодні сприйняття економічної поведінки.

То що тоді з існуючим злом у суспільстві? Чи потрібно його послідовно карати та викорінювати різними обмеженнями та законами?

Томас Гоббс, для багатьох найбільший політичний філософ нової історії, пропонує вихід з ситуації. На думку Гоббса, людина народжується вже заражена злом, тому необхідно її поведінку дуже сильно коригувати та контролювати. Він пропонує рішення сильної і твердої руки правителя-тирана, який наділений сильною виконавчою владою для приборкання будь-якого зла [591].

Якщо ж цього не станеться, між вільними людьми буде ширитися свавілля, швидко розв’яжеться війна всіх проти всіх (bellum omnium contra omnes ), а країною почне ширитися хаос. Мабуть, немає потреби акцентувати на тому, що ця заувага небачено впливає на розуміння економічної свободи окремих людей, які певним чином беруть участь в економічних процесах.

На противагу цьому маємо розуміння Фоми Аквінського: «Кожне зло є в якомусь добрі» [592]. Зло само по собі (саме для себе) не існує [593]. Не може бути, щоб хтось чинив чи виконував якесь зло, хіба що в тому випадку, коли переслідує певне добро [594]. Чисте зло не можна задумати, воно може статися тільки ненавмисне [595]. І хоч погані речі (погані рішення) існують [596], проте вони існують усупереч основній орієнтації людської природи [597] . Людська природа тяжіє до добра. Зрештою, подібної думки був і Сократ: «Усі, що роблять речі погані й негарні, роблять це ненавмисно» [598].

І щоб уникнути непорозумінь: ми не хочемо сказати, що людина — добра, але лише те, що її природа чи, якщо хочете, природа — добра. У кожної людини добре ядро, добра сутність, вона створювалася доброю, проте щось там перекрутилося і людина чинить зло [599]. Вона тяжіє до добра, вона не зіпсована повністю, її, по-християнськи кажучи, можна врятувати, навіть «найгіршу». А якщо в людині немає нічого, ну взагалі нічого хорошого, які тоді можуть бути підстави для спасіння? [600]Це і є основна сутність людини, до якої Господь може промовляти й адресувати їй свої заклики й звертання. Тут ніби аж проситься сказати, що людина робить погані речі лише як підмножину добра. Людина може задумати зло (вбивство), проте чинить його з іншими умислами (наприклад, задля помсти, яка в цьому випадку є її суб’єктивним почуттям справедливості, і ця справедливість стає для неї добром). Навіть найгірше зло на землі (спалювання відьом, голокост) коїлося під приводом якогось великого добра, яке стояло за цим злом (нацисти аргументували свої дії більшим lebensraum, інквізиція — що цим вчинком звільнять світ від зла). Тобто людина абсолютно помилково скоювала найгірші з усіх можливих зол на світі, проте завжди робила це, прагнучи (часом досить збочено) якогось добра. Тобто для добра не достатньо лиш намірів, потрібні ще й знання.