Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

І навіть представник класичної економіки Джон Стюарт Мілль роздумує подібно: «Ніхто з людей не створив землю. Це спільна спадщина всієї людської популяції» [553].

Ані людське право, ані інституції ніколи не повинні виходити за рамки природного закону [554]. Навіть закон приватної власності не може вивищуватися над людиною як членом людського суспільства. Іншими словами, інститут приватної власності зазнає краху, коли йдеться про життя людини.

І хоча Фома Аквінський не вбачає у власне багатстві нічого поганого (чи навіть навпаки — Аквінський, як ми ще покажемо, ставить під сумнів традиційну схильність до аскетизму), проте неможливо уявити його в умовах екстремальної нестачі ближніх (його погляд на суспільство як на суспільство близьких йому людей частково наперед визначає саме таке розуміння). З іншого боку, він усвідомлює, що людей у скруті надто багато й неможливо наситити їх усіх. «Однак якщо скрута настільки гнітюча й очевидна, то ясно, що в неочікуваній скруті потрібно допомагати з того, що маємо під рукою... тут уже дозволяється кожному допомогти собі у скруті з чужих речей — чи то відкрито, чи таємно віднятих. І це не матиме характеру крадіжки чи пограбування» [555]. Така екстремальна потреба знижує чи й повністю скасовує відповідальність за гріхи [556]. Цю ж думку повторює в трактаті First Treatise on Civil Government і політичний філософ Джон Локк, відомий захисник (майже абсолютних) прав власності [557].

Багаті мають бути готові поділитися з іншими у разі потреби [558]. Аквінський як приклад наводить правило зі Старого Завіту, згідно з яким не вважалося крадіжкою, якщо хтось наситився плодами з виноградника, який йому не належить. Фома Аквінський аргументує це так, що такий вчинок не суперечить закону суспільного блага (тобто приватної власності), оскільки закон би мав бути написаний так, щоб «учив людей звикати бути готовими давати зі свого багатства іншим» [559].

У схожому ж дусі написано і вже згадувану настанову про жебрацтво. Багатому було заборонено посилати на поле другу команду женців, які б дозбирали рештки після першої групи [560]. Усе, що лишилося на полі, належало бідним, удовам та сиротам [561]. Кожен, хто читав Старий Завіт, мав би помітити, наскільки часто текст встановлює певні правила, покликані захищати соціально найменш захищених людей — удів, сиріт та чужинців.

З економічного погляду ми не можемо не згадати факт, що на початку церква жила в очікуванні швидкого кінця світу в певній спільноті, у якій діяли закони спільного користування та спільної власності:

А всі віруючі були вкупі, і мали все спільним. І вони продавали маєтки та добра, і всім їх ділили, як кому чого треба було. ... А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жаден із них не вважав що з статку свого за своє, але в них усе спільним було.

... Бо жаден із них не терпів недостачі: бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за продаж приносили, та й клали в ногах у апостолів, і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав [562].

Пізніше схожий спосіб власності переймають різні монастирі, а часом і якісь християнські міста (наприклад, чеське містечко Табор під час гуситських воєн). Як ідея добровільного й глибоко релігійного комунітаризму переросла в атеїстичний комунізм — це вже питання само по собі. У будь-якому разі комуністи перейняли цю ідею саме з християнства. Тим не менше, як бачимо з історії, марксистська комуністична думка виявилася неспроможною запропонувати реальну альтернативу капіталізму.

Подібні повідомлення про комунітаризм ми знаємо і з численних відсилань до «дому Прісцилли й Аквіли» [563]. Перше покоління християн хотіло сформувати «альтернативне суспільство, яке хотіло відділитися від домінантного панівного суспільства, як тільки це було можливо» [564]. Ці місцеві зібрання [565]прославляли під час вечері Господа [566]й збирали гроші для бідних [567].

Chantas у перекладі з латинської означає «любов». У Новому Завіті використовується кілька слів замість сучасного одного: грецьке agape (божа любов) відрізнялося від eros (сексуальна любов, порив, потяг), stergein (родинна любов) і filia (дружня любов) [568].

Chantas було чимось на кшталт суспільної любові, співчуття. Аж навіть хочеться сказати «мала любов». Так само як у фізиці ми знаємо кілька типів сили, з яких гравітаційна сила є найслабшою (порівняно з іншими силами майже непомітна), проте її дія поширюється на дуже великі відстані. Тобто гравітація подібна до благодійності (с haritas ) в тому, що в обох випадках ідеться про слабку любов, яку складно помітити, особливо порівняно з іншими (бурхливими й сконцентрованими на одній чи двох особах). Проте так само, як і гравітаційна сила, charitas об’єднує в одне ціле великі об’єкти, у нашому випадку суспільства.