Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Це розуміння виразно доповнює класичний економічний погляд на роботу, який імпліцитно передбачає негативну корисність від роботи вже з першої відпрацьованої години. Сьогодні ми вважаємо роботу негативною корисністю і витратами на корисність (людина працює тільки для того, щоб мати змогу споживати). Проте від нас ховається глибше, онтологічне значення роботи, тобто сам факт, що робота — притаманна людині.

Та повернімося до Нового Завіту. Біблія не закликає до життя без мануальної праці, на відміну від деяких грецьких ідеалів. Робота — це навіть обов’язок людини: «Як хто працювати не хоче, нехай той не їсть!» [547]Уявлення про те, що духовна людина має бути далекою від щоденної марудної роботи та земних розрахунків, перекреслюється вже одним лиш фактом, що сам Ісус Христос прийшов в Єрусалим як вивчений тесля. Усі його учні працювали, здебільшого вони були рибалками (робота руками), проте деякі були й збирачами податків (робота не руками). Ніхто з них не був мандрівним філософом-інтелектуалом, який би весь час проводив у медитаціях. Навіть апостол Павло, який написав більшу частину Нового Завіту та доповнив Євангеліє аж до Послання до римлян, не спеціалізувався на речах духовних, і він завжди, коли тільки міг, працював — виготовляв намети, щоб не бути тягарем для інших [548]. Де ж є рівновага між фізично активним та споглядальним життям? Ані Новий, ані Старий Завіт не бачать між цими двома сферами жодних або — або. Навпаки: той, хто хоче жити набожно, нехай сумлінно працює і заробляє собі на прожиття, — пише апостол Павло церкві в Салоніках, де ставало дедалі більше людей, які, прикриваючись різними духовними причинами, відмовлялися працювати.

А ми вам наказуємо, браття, Ім’ям Господа Ісуса Христа, щоб ви цуралися кожного брата, що живе по-ледачому, а не за переданням, яке прийняли ви від нас. Самі бо ви знаєте, як належить наслідувати нас.

Бо ми поміж вами не сидні справляли, і хліба не їли ні в кого даремно, але в перевтомі й напруженні день і ніч працювали, щоб не бути нікому із вас тягарем, не тому, щоб ми влади не мали, але щоб себе за взірця дати вам, щоб нас ви наслідували. Бо коли ми в вас перебували, то це вам наказували, що як хто працювати не хоче, нехай той не їсть!

Бо ми чуємо, що дехто між вами живуть по-ледачому, нічого не роблять, а тільки вдають, ніби роблять. Таким ми наказуємо та благаємо

Господом нашим Ісусом Христом, щоб мовчки вони працювали та власний хліб їли. А ви, браття, не втомлюйтеся, коли чините добре.

Коли ж хто не послухає нашого слова через цього листа, зауважте того, і не майте з ним зносин, щоб він був посоромлений [549].

В іншому місці апостол Павло знову ж таки наголошує, що й він не живе за рахунок пожертвувань своїх ближніх, навіть попри те, що повністю зосередився на своєму духовному посланні ширити Євангеліє серед язичників:

Ні срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав... Самі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною. Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим, та пам’ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: Блаженніше давати, ніж брати! [550]

З роботою тісно пов’язаний і заробіток, який вона передбачає, тобто приватна власність. Чи завжди можна говорити про приватну власність? У дещо екстремальному розумінні, у періоди екзистенціальної кризи християнство піддає сумніву абсолютне право на приватну власність. І хоча Фома Аквінський свідомий того, наскільки сприятливо впливає приватна власність на спокій у суспільстві, хороший порядок та мотивацію, він робить одну дуже важливу заувагу, яка стосується права на приватну власність: «У часи кризи все майно стає спільною власністю» [551]. Він виходить з переконання, що всі земні статки за своєю природою перебувають у спільній власності всіх. І його думка була популярною не лише в часи схоластики, але й у період класичної економіки. Схожої думки дотримується і Джон Локк, один із батьків євро-американської економічної традиції. І аргументує свою позицію і розумом, і вірою:

Якщо ми розглядатимемо природний розум, який говорить нам, що люди, які одного разу народилися, мають право на самозбереження, а значить, на їжу і воду та інші подібні речі, які природа надає для підтримки їхнього існування, або ж якщо ми детальніше подивимося на об’явлення, у якому говориться про земні блага, які Бог подарував Адамові та Ною і його синам, то стає досить чітко зрозуміло, що бог, як говорить Давид (Пс. 113, 24), «землю віддав синам людським», дав її всьому людству загалом [552].