Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

І справді, непродавані речі, які не можна обміняти (наприклад, дружбу), не можна отримати під час торгу чи якогось обміну (приміром, не можна купити справжнього друга й глибокий внутрішній спокій). Проте ви можете купити речі, які здаються близькими: довірену особу (proxy), замінники. Ви можете купити вечерю в ресторані, і цим самим намагатися отримати друга, або ж дачу в горах і намагатися знайти там внутрішній спокій. Зрештою, саме на цьому принципі діють усі реклами: вони вам показують дорогу до чогось непродаваного (спокійний сон, щасливу родину за сніданком, красу) і пропонують продаваний шлях, як цього досягти (дороге ліжко, певний тип пластівців, будинок у горах чи шампунь). І хоча ми знаємо, що йдеться про ілюзію і що в рекламах грають актори та масовка, все одно ми починаємо хотіти кращу подушку (це саме стара винна в тому, що ми погано спимо), про нові йогурти й пластівці (щаслива родина за сніданком) та шампунь (хоч модель реклами швидше за все ніколи цим шампунем не користувалася — і ми про це знаємо, але все одно принцип провокування бажань діє).

Та повернімося назад до ціни. Чи має рацію чеський професор Зденєк Нойбауер, який у своїй останній книзі пише, що є щось, де «ціна є несвятою»? [496]Відомий німецький соціолог Ґеорґ Зіммель у своєму есе «Про гроші» пише, що «гроші — “вульгарні”, тому що вони — еквівалент до будь-чого. Піднесеним є лиш те, що індивідуальне; те, що рівняється на багато що, рівняється і на найнижче, і на рівень найнижчого стягує і те, що найвище» [497]. У грошей є така особливість, що якщо їх ставлять у рівень із чимось важливим, вони викликають схожі реакції. Коли ж ідеться про найважливіші речі в житті (любов, дружба, сенс життя) нас навіть ображає, якщо хтось звинуватить нас у розрахунку, пошуку вигоди чи в тому, що ми робимо це «заради грошей».

Окрім парадоксу дару, який ми жодним чином не можемо відпрацювати, вчення Ісуса в принципі ґрунтується на парадоксах, як і багато його притч [498]. Коли бідна вдова жертвує кілька монет, Ісус це вважає набагато ціннішим вкладом, ніж золоті дари багатих [499]. Окрім того, що це прояв слабкості до маргінальної дис(утіліті), ще й мимоволі визнається легітимна роль грошей. Християнство поважає матеріальний бік життя, не нехтує ним, а Ісус на питання, чи взагалі потрібно комусь якісь податки платити, подивиться на портрет, викарбуваний на монеті, й відповідає: «Тож віддайте кесареве кесареві» [500]. І хоча правда, що Ісус одного разу вигнав тих, які «продавали у храмі волів, і овець, і голубів, та сиділи міняльники» [501], проте зробив він це зовсім не через їхню професію (тут вигнання з храму було би замало), але тому, що вони змішували святе зі світським [502]. Він їх хоч і вигнав з храму, проте далі вже не чіпав.

Однак Ісус досить часто застерігає перед подвійним ставленням до статку — воно не однобоке, поряд з ним існує і зв’язок зворотний. Дуже характерно звучить біблійна засторога: у земних речах (речах хліба) немає нічого поганого, але не варто ними надто перейматися, сильно прив’язуватися й занадто труситися над ними, тому що вони приховують у собі пастку:

Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє! [503]

Так само ми можемо тут подати й ще один пасаж:

Через те вам кажу: Не журіться про життя своє, що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло? Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного?

І про одяг чого ви клопочетесь?.. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться. Отож не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний має досить своєї турботи! [504]

Цікаво, що ці слова промовляють до бідних і багатих часів з однаковою силою. І хоча (або ж саме хоча) ми дуже багато переймаємося одягом (і проблемою вибрати його, купити чи замовити), ми чудово розуміємо смисл цих слів, так само як їх розуміють (чи розуміли) суспільства бідніші чи суспільства, де в людей справді не було чого на себе вдягнути. Досить цікаво прочитати цей пасаж ще раз саме з цього погляду: адже його розраховано й на надбагаті суспільства, які страждають не від нестачі чогось, але від надміру. І живучи в цьому надмірі всього, ми переймаємося тим, що будемо їсти чи пити (а чи це не занадто жирне, або ж надто солодке?) і в що ми вбираємося (і що мені сьогодні такого одягти?).