Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Як не дивно, велика частина саме християнського вчення заснована на економічній термінології та використовує економічний і соціальний контексти. Мабуть, найважливіше поєднання християнства й економіки ми знайдемо в продовженні Ісусової молитви [468]: «І прости нам борги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» [469]. У новозавітній грецькій мові (як в арамійській, латинській чи, зрештою, і в сучасній німецькій) слово вина, борг уживається також у значенні гріх [470] .

У цьому значенні ці слова — вина, борг — справляють набагато сильніше враження на сучасну людину, ніж уже дещо далекі терміни гріх, грішник. Дослівний переклад молитви «Отче наш» звучить як «і прости нам наші борги...».

Однак Ісус говорив про дещо глибше. Люди, борг яких на той час виріс настільки, що вони вже не могли сплачувати його, ставали «борговими рабами» [471]. У Старому Завіті знайдемо досить широкі пасажі, які описують увесь концепт звільнення боргових рабів [472]. У Новому Завіті цей суспільний устрій набуває ще вищого й принциповішого рівня. Таким рабам (тобто людям, котрі, як сьогодні би ми сказали, збанкрутували) не лишалося нічого іншого, ніж чекати на рік милості [473]або на месію. Тобто когось, хто б заплатив викуп за тих, хто потрапив у рабство, хто б узяв їхній борг/гріх на свої плечі, тому що самі вони вже впали під його непосильною тяжкістю, потрапили в боргову пастку й у них немає жодного шансу відкупитися самим. За цих людей треба було заплатити, відкупити їх чи, сучасною термінологією, хтось повинен був внести за них заставу. Прощення (вини, боргів, гріхів) — це ключовий елемент християнства, яким воно виділяється з-поміж інших основних релігійних течій. Ісус прийшов нас купити, викупити [474], відкупити з кабали гріхів, боргів — «душу свою дати на викуп за багатьох» [475]. «Маємо в Ньому відкуплення кров’ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його» [476]. І далі: «в якім маємо відкуплення і прощення гріхів» [477]. Для єврейського суспільства, яке звикло до концепту заміщувального жертвоприношення тварин (наприклад, великодній баранець), призначалася ось ця фраза:

«І не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення. Бо коли кров козлів та телят та попіл із ялівок, як покропить нечистих, освячує їх на очищення тіла, скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому! Тому Він Посередник Нового Заповіту, щоб через смерть, що була для відкуплення від переступів, учинених за першого заповіту, покликані прийняли обітницю вічного спадку» [478].

Якщо цей приклад здається далеким чи складним для розуміння, досить буде згадати нещодавнє погашення заборгованості банків та великих організацій у кризовий період 2008-2009 років.

Як це не парадоксально, але наше суспільство не може існувати без цього несправедливого прощення боргів. З давніх-давен ми практикуємо несправедливе прощення гріхів та нечесну поведінку. Лишень уявіть собі, який фінансовий армагеддон міг настати, якби держави свого часу не викупили банки та деякі великі фірми. Звісно ж, така поведінка не має нічого спільного зі здоровим глуздом та базовою порядністю. Таким чином ми порушили багато правил економічного змагання, на якому оснований наш капіталізм. (Здається, що принципи справедливості та капіталізму — тобто особистої відповідальності за свої вчинки — підводять у найважливіших ситуаціях, як то, наприклад, банкрутство важливих і великих галузей.) Як взагалі можливо, що держави, які найбільше заборгували, банки й фірми (найбільші «грішники»?), які були не надто успішними в змаганнях, отримали найбільший відкуп? Як бачимо, принципи, які багато разів використовує Ісус у своїх притчах й які нам здаються духовними, а в практичному світі абсурдними, досить часто (принаймні в періоди кризи) застосовуються і зараз [479]. Звісно ж, це несправедливо, проте йдеться про необхідний крок для збереження не лише окремих компаній, які залізли в борги й не мають грошей, але також і тих, кого падіння перших поставить під загрозу.

Дар в економічній теорії є однією з аномалій, які досить важко пояснити за допомогою наявних моделей. При цьому концепт дару (який ми не можемо заплатити) — це засадничий принцип християнського розуміння Божого спасіння. «Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився» [480]. Боже ви-куплення дається нам задурно, ми не можемо заплатити за нього вчинками, заслугами чи хорошою поведінкою, етикою й тим більше грошима. У цьому випадку просто нема справедливого обміну, це дар.