Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

У кожному [окремому випадку] середину знайти важко, як і середину кола не всякий [визначить], а той, хто знає [як це робити]. Подібним же чином, і гніватися для всякого легко, як і легко [роз]дати і розтратити гроші, а ось витрачати на те, що треба, стільки, скільки треба, коли, задля чого і як треба, здатний не всякий, і це не легко. Недаремно досконалість і рідкісна, і похвальна, і прекрасна [431].

До цього можна додати, що таку точку (середину) пізнати нелегко. «Ось чому важко бути доброчесним. А значить, у кожному [окремому випадку] середину знайти важко» [432]; доводиться шукати її навпомацки. Bliss point просто так не знайти [433].

Мабуть, найкращий опис моральних систем античної Греції, як не дивно, знайдемо в Адама Сміта, коваля економіки, у книзі «Теорія моральних почуттів» [434]. Він ділить античне вчення про мораль на дві різні й де-факто конкурентні школи: на стоїків і гедоністів. Найбільше вони сперечалися стосовно відповіді на запитання, чи вигідно робити добро. Чи можна розраховувати на те, що хороші вчинки принесуть нам щось цінне натомість? Що outgoing добро корелює з incoming добром?

Стоїки

Стоїки не бачили жодного зв’язку між добром та приємністю (корисністю) [435], тому вже від самого початку не передбачалося будь-яких розрахунків. За деякі хороші вчинки ми отримуємо в нагороду приємність (збільшення utility), за інші — ні, проте виконавець вчинків повинен лишатися цілковито байдужим до результату чи наслідків своїх дій. Моральність індивіда оцінювалася на основі дотримання правил, незалежно від того, які результати давала та чи інша діяльність [436].

Іншими словами, моральність окремих вчинків оцінювалася лише з погляду дотримання правил, а не результатів чи наслідків цього вчинку. А рішення просто лишали на Долю [437]. Якщо ж людина поводитиметься неморально, «успіх принесе їй лише ледь помітне задоволення» [438]. Моральність вчинку стоїки вираховували не за його наслідками, тобто не за тим, збільшить чи зменшить він корисність, а на підставі правильності самого вчинку як такого. Тому, як вважають стоїки, узагалі заборонено аналізувати, які втрати чи здобутки отримаємо від конкретного вчинку.

Зараз ми вважаємо Адама Сміта основоположником класичної економіки, для якої цільова максимізація корисності — центральна тема. При цьому він сам себе вважав стоїком. Сміт пропагує цей напрям античної філософії [439]і захоплюється ним, бо стоїкам вдалося звільнитися від усіляких роздумів над корисністю [440].

Гедоністи

Школа гедоністів, яку представляв зокрема Епікур, дотримувалася абсолютно протилежної позиції. Ця школа вважала добро та правила не екзогенними, тобто такими, що не нав’язуються нам згори. Доброта вчинку полягає в наслідку самого вчинку — у корисності, яку він принесе. Ба більше — корисність вчинку оцінював особисто сам виконавець.

Джерелом етики для Епікура є егоїзм, а засобом — корисливість. Епікур не визнає якихось вищих неегоїстичних душевних поривів. Він вважає, що тільки дружба може бути виявом певних неегоїстичних стосунків. Так корисність стала основною передумовою хорошого життя та вказівником у прийнятті рішення щодо будь-якого вчинку. Тоді як стоїкам було заборонено прораховувати наслідки своїх учинків (хто може передбачити, чим закінчиться той чи інший крок), для гедоністів (епікурейців) це, навпаки, було conditio sine qua non їхньої моралі [441]. «Фізичні радощі та страждання були єдиним кінцевим об’єктом природного потягу та огиди» [442]. Епікурейці ставили знак рівності між добротою та корисністю — моральність учинків полягала лише в тому, наскільки вони були вигідними чи невигідними людині [443].

Важливо наголосити, що епікурейці щодо цього пункту були повністю одноголосними й аргументували свою позицію тим, що будь-яка корисність «зрештою пов язана з тілесними відчуттями» [444].

З іншого боку, тілесні відчуття вони описували дуже широко, зараховуючи до них й інтелектуальний досвід. Гедоніст мав би послуговуватися своїм розумом, щоб передбачити кінцевий результат своїх вчинків у найвіддаленішому майбутньому. Він не виправдовує і не схвалює короткотривалих вражень: «Життя, сповнене різних насолод, було б неможливим без життя, сповненого розуміння, моральних стандартів і справедливості. А життя, сповнене розуміння, моральності й справедливості не було б можливим без життя, сповненого насолод» [445].