Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Проте його розуміння філософії та науки було набагато ширшим, ніж ми їх розуміємо сьогодні. По-перше, він не розділяв чітко науку й філософію (як сталося пізніше), по-друге, він вважав наукою те, що сьогодні ми б до неї ніколи не зарахували. На думку Аристотеля, «кожне мислення [наука, dianoia] тяжіє або до домовлянь, або до створення, або ж до прийняття рішень» [396]. До науки він також долучає написання поезії та практичні галузі. Під практичними галузями Аристотель розуміє етику й політику; поетичні науки — це вивчення поезії та інших мистецтв; теоретичні науки — це, на його думку, фізика, математика, метафізика. Багато його наукових робіт були якісними, а не кількісними, математику він вважав дуже близькою до теоретичної філософії, метафізики.

Саме Аристотель, образно кажучи, скерував увагу дослідників на земні речі. Саме він стверджував, що «нам потрібна філософія, яка нам покаже дорогу назад до того, що є звичайним » [397]. Замість того, щоб поринути з головою в світ ідей, він плавав з рибами на острові Лесбос і спостерігав за поведінкою тварин у лісі. Він стверджував, що форма яблука існує в яблуку, а не у світі ідей. Тому він досліджував яблука й взагалі розділяв усе створене на роди й види. Аристотель був емпіриком, як ми сказали би сьогодні, тоді як Платона радше зарахували б до засновників раціоналістичної традиції.

Для тих часів це все було аж на диво «неприродним» і навіть дратувало: «Аристотелеві слухачі намагалися боротися з його захопленням усім звичайним і земним, вимагали замість цього речей піднесених і надзвичайних» [398]. За Аристотелем, світ земних речей стає в центрі уваги, а світ платонічних ідей нібито відтісняється на задній план. Аристотель займався саме тими речами, які в Платона — пафосно кажучи — були лише грою тіней. Так урешті й економіка дочекалася належної до себе уваги, як «найбільш шановане з умінь ... уміння у військовій справі, господарюванні та красномовстві» [399].

Якщо ж підсумувати вчення Аристотеля в кількох реченнях, тоді, окрім його приземленості, не можна не помітити його розуміння призначення речей, telos. На відміну від Платона, він аж так не досліджував незмінність, а зосередився на змісті, цілі руху, тому що «бажання (boylesis) спрямовано на ціль» [400]. За аналогією до інших античних шкіл (і точно так, як євреї чи християни), він дуже високо ставить мораль, а конкретно — етику честі, яка зараз знову опинилася в центрі популярності [401]. А хороше життя, тобто те, про що й ідеться економіці (життя, сповнене корисності), він нерозривно пов’язує з добром і злом.

Наведімо практичний приклад: те, що матеріальні речі падають униз на землю, Аристотель пояснює природністю. Камінь походить зі землі й хоче туди повернутися, його призначення — бути в землі. Так само газ, вогонь і душа хочуть бути вгорі. Цього пояснення довгий час було достатньо, доки його не замінив закон всесвітнього тяжіння.

Власне, у дуже багатьох підручниках історія економічної думки починається з Аристотеля. Аристотель захищає приватну власність [402], критикує лихварство [403], розрізняє продуктивну й непродуктивну економічну активність [404], категоризує роль грошей [405], звертає увагу на трагедію спільних пасовищ [406]чи займається проблематикою монополій [407].

Хай там як, а дуже багато спостережень, які були ключовими для розвитку господарства, економіка минула не помітивши. Наприклад, Аристотель дуже детально аналізує не тільки корисність та її роль у житті, а й функцію максимізації, якою сучасна економіка буквально одержима, з однією лише відмінністю — зараз ми використовуємо цю функцію лише в її математичній версії, яка часто глибшу філософську дискусію.

Аристотель не оминав й інших важливих сфер, як ми сказали би зараз, мета-економіку. Тобто те, що вважається «домостроєм», але при цьому відшуковує смисл і цілі (telos) цього прагнення.

Eudaimonia — щастя як наука

Аристотель запитує про те, що, мабуть, цікавить кожного: як жити щасливим життям? Що для людини означає жити так, щоб досягти того рівня життя, якого вона прагне? Питання щастя — eudaimonia — не лише теоретичне: «Таким чином, оскільки нинішні [наші] заняття не існують, як інші, задля споглядання (адже ми проводимо дослідження не для того, щоб зрозуміти, що таке доброчесність, а щоб стати чеснотливими (ауабоі)» [408]. Так само він починає і свою другу книгу про етику «Евдемова етика»: як прожити хороше життя, коли «щастя — водночас одна з найкрасивіших і найкращих речей у світі» [409], — як пише автор у першому абзаці книги. Наскільки сильно щасливе життя пов’язане з добром і як його досягнути («щастя як наука») [410], ми побачимо далі.