Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Тіло — це перешкода; коли душа «намагається щось досліджувати разом з тілом, видно, що тіло вводить душу в оману... найкраще [душа] мислить тоді... коли вона максимально наодинці з собою, лишаючи тіло осторонь, і, наскільки це можливо, без його участі та без контакту з ним намагається досягнути буття... тобто найчистіше це зробить той, хто буде підходити до кожного предмета максимально самим тільки мисленням» [367]. У цьому розумінні душі краще без тіла, від тіла лише самі неприємності: «Якщо в єднанні з тілом не можна нічого пізнати, тоді можливо одне з двох: або ж що взагалі ніяк не можна отримати знання, або ж лише після смерті; оскільки лише тоді душа буде сама по собі, без тіла, а раніше — ніяк. А якщо ж ми житимемо, тоді найближче до думки ми будемо тоді, коли намагатимемося взагалі не контактувати з тілом та уникати його товариства, окрім випадків, коли цього неможливо уникнути, коли не заражатимемося його природними потребами, оскільки ми лишатимемося чистими без контакту з ним, доки сам Господь не роз’єднає нас» [368].

Саме на це розуміння, яке полягає в усуненні сторони попиту (тобто бажання), до певної міри посилається раннє християнство, зокрема апостол Павло, а трохи згодом Августин. І те, що Августин сприймає тіло як в’язницю для душі (див. далі), у цьому контексті звучить лише як очевидне доповнення до згаданої вище Платонової думки. Августин протиставляє «тілесність» та переймання матеріальним світом усьому вищому духовному, він гордує всім тілесним, утискає його, маргіналізує весь матеріальний світ. Імплікація для економіки напрошується сама собою. Аскетичне суспільство, яке на відміну від нашого ефективного, пригнічуватиме попит, ніколи не зможе розвинутися до вищої стадії спеціалізації. Аскетичне суспільство, потреби якого обмежуються лише найнеобхіднішими речами, ніколи б не змогло (і навіть би до цього не прагнуло) досягти високого рівня добробуту. Врешті-решт навіть економіка — наука, яка конкретно займається попитом, пропозицією та їх збалансуванням на максимальному рівні (тобто працює над задоволенням часто неважливих і непотрібних для життя потреб) — ніколи б не змогла розвинутися до тієї форми, за якою ми її знаємо сьогодні. Для економіста осудження тілесних утіх — корисностей — має абсолютно прозоре значення. Ідеал Платона полягає не в споживанні й продукуванні матеріальних благ, а у відреченні від них обох. Щодо цього питання Платон — закоренілий стоїк, як ми побачимо згодом.

Проте ще з часів Сократа на цю тему відбуваються широкі дискусії: «Калікл позитивно ставиться саме до того, щоб у нас були потреби й вимоги, від одного твердження Сократа про те, що кому нічого не потрібно, той живе добре, його переповнює відраза. — “Так”, — відповідає, — “за таких умов найщасливішими були б камені й трупи”» [369].

Урешті-решт навіть Сократ не здатен повністю управляти своїми еротичними потребами і його розриває між еротичними й філософськими бажаннями. Тому любовна інтрига з Алківіадом насправді була непідвладна Сократові. Хай там як, традиція стоїків вимагала уникати зв’язків випадкових і непередбачуваних, якими найчастіше й бувають зв’язки з матеріальним світом чи загалом усі стосунки та взаємини.

Платон досить холодно й відсторонено ставився і до пропозиції. Від роботи руками, продукування тхнуло чимось нечистим, тому нею могли займатися тільки нижчі класи чи, ще краще, раби. Ідеал крився в інтелектуальній і духовній контемпляції — у самопізнанні, де криється відповідь, ключ до правди, а отже, і до хорошого, щасливого життя.

Попит versus пропозиція: свобода й протиріччя

Ми сьогодні віримо, що більше в людини статків, то більше в неї свободи — для скількох речей вона є богом, стільки їх і слухаються її «з півслова», чи принаймні «з кнопочки», в ідеалі — дистанційно. А стоїки вважали точнісінько навпаки — що менше речей, від яких ми залежимо, то вільнішими ми почуваємося. Звідси бере початок заклик позбуватися всіх бажань (попиту) тіла.

Найвідоміший світовий приклад такого звільнення та позбування залежності — це Діоген, який мінімізував свої потреби та викидав усе, що йому було непотрібно, без чого він би міг обійтися — і так аж до останньої речі, кухля, якого він викинув, коли зрозумів, що може обходитися без нього й пити воду просто з рук. Тобто програма стоїків, до якої ми ще повернемося, досить таки зрозуміла: знизьмо свій попит на все матеріальне, і цим самим зможемо знизити й пропозицію, а отже — роботу. Кому потрібно небагато, той задовольняється малим і щасливий при цьому, йому не треба стільки гнути спину. Якщо існує дискрепанція між попитом і пропозицією (що, зрештою, і є природним стандартним станом людської психіки), тоді рецепт щасливого життя для стоїків полягає у зниженні попиту, а не в збільшенні пропозиції (тобто виробництва), що, своєю чергою, гедоністи вважали рецептом щасливого життя і проповідували його.