Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

За останні роки мейнстрімна економіка повністю відійшла від початкових тем, пов’язаних із філософією і мораллю, і, навпаки, майже повністю загубилася в нетрях аналітично-технічного апарату. Тільки тому, що ми почали послуговуватися іншою мовою, ми змінили (чи щонайменше суттєво посунули) напрям, у якому економіка розвивається. Просто економіка надала перевагу нашому математичному чуттю, пожертвувавши математично-гуманітарним. Сама ж позитивна й описова економіка — якщо її залишити тільки на неї саму — може бути небезпечною і руйнівною. Вона змушує людину відійти від важливих фактів, власних поглядів, від добра та зла, змушує нас аж занадто перейматися неважливими чи й навіть неіснуючими цінностями; однак що найгірше, вона нехтує суттєвими частинами життя, які самі по собі просто так не піддаються (лише) математичному дослідженню.

Після введення певного абстрактного поняття (наприклад, гравітації), яке стає загальноприйнятим, змінюється і наш світ. Після переконливого заведення абстракту наш світ починає сприйматися крізь цю призму. Філософ математики Кольман дійшов висновку, що «як раціональні, самодостатні істоти ми — не лише продукти, але також і співтворці реальності. Науковці, включно з математиками, систематично забувають про цю обумовленість своїх тверджень» [987]. Наукова теорія, модельне пояснення світу, стає невіддільною частиною «реальності» самої. Кожна теорія — це, власне, ідеологія (і термін ідеологія я тут використовую без будь-яких негативних конотацій). Іншими словами, кожна інтерпретаційна рамка формує ідеологію (яка, природно, не повинна бути політичною). Найуспішніші ідеології — це ті, існування яких ми не усвідомлюємо, не знаємо про них, а тому ми ніколи не здогадаємося почати в них сумніватися. Тому на полі боїв різних поглядів перемагає та ідея чи ідеологія, яка настільки глибоко в нас укоренилася, що здається нам «вічною».

У цьому контексті ми — довершувачі створення, аналогічно до того, як у книзі Буття Адам отримав завдання назвати тварин, і цим самим де-факто упорядкувати світ щодо відповідних (аристотелівських) категорій. Ми просто не здатні сприймати світ без інтерпретаційної рамки, в яку ми віримо (нам доводиться й долучатися до її формування). Сюди пасує приклад Вітґенштейна, який сказав, що й око, яке спостерігає за світом, лишається його частиною, хоча й не бачить самого себе. У нашому випадку око — це і є якраз інтерпретаційна рамка, крізь яку ми бачимо світ. Як говорить Девід Г’юм: «Саме на прикладі математики добре видно, що ні в світі, ані в мові не існує будь-яких наперед визначених, натуральних чи природних фактів, тобто що спершу потрібно визначитися з теорією, над якою можемо відкривати факти, що, зрештою, означає також і те, що все могло бути абсолютно інакше» [988]. Факти й «об’єктивна реальність» — fuzzy, тобто розмиті, неоднозначні, вони напрошуються на безліч різних інтерпретацій. Тому досить просто стається, що економісти, які дивляться на одні й ті ж дані й одні й ті ж статистики, зроблять абсолютно відмінні висновки.

Ми використовуватимемо цю рамку (навіть усвідомлюючи її недоліки) аж доти, доки не вдасться когерентно вибудувати нову рамку, створити, так би мовити, «новий світ» (його нову інтерпретацію). Наприклад: упродовж кількох століть світ «поводився» гравітаційно. Абстрактне поняття «гравітації» не мало конкурентів, ніхто в ньому не сумнівався, тому що (на певному рівні необхідного спрощення») вона достатньо собі діяла. Ми запитали в реальності, чому предмети падають у напрямку до землі, і самі ж на нього відповіли терміном гравітація. І нам цієї відповіді (до певного часу) було достатньо. Словами Геґеля: «Для того, хто дивиться на цей світ крізь решето раціональності, реальність і буде раціональною» [989].

Подібні закономірності діють і в економіці. Здогадки чи гіпотези (тут необхідно наголосити, що захоплива більшість наших ввідних здогадок залишиться непроговореною) — це де-факто лиш способи мислення чи погляду на світ. Світ сам по собі, без спостерігачів — хаотичний. Коли наша здатність думати за моделями (тобто моделі в нас, а не в світі) нам допоможе дивитися на світ розумом. Конструкт (математична формула, принцип, закон), відповідно до якого світ «поводиться», полягає не в самому світі, а в нас. Саме наша думка, наша фантазія організовує світ у теорії та моделі. Кожна велика модель, система, яка визначає собі за мету стати світоглядом (пояснити, як і чому суспільство, людина чи феномен діють так, як діють), завжди залишиться лиш конструктом, кутом зору, думкою. Кожна теорія — це більше чи менше корисна фікція, або ж, якщо хочете, історія, міф. І ми не знаємо, чи цей міф правдивий (наші здогадки — не реальні), але все одно віримо, що нам ця теорія скаже щось правдиве про світ навколо нас.