Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Якщо скористатися прийомом порівняння зі всіма його обмеженнями, можна було б порівняти емоційну інспірацію з двигуном машини, а розум — з усіма іншими її частинами: гальмами (які приборкують енергію двигуна), кузовом (який тримає все вкупі) чи ходовою частиною (яка дає можливість самостійно рухатися в заданому напрямку, тому що двигун сам по собі рухатися вперед не може). Емоційна інспірація та розум — два полюси м’якого й затверділого (нового й включеного) враження, вони живуть у симбіозі, так само як і будь-яка машина «на ходу» не може існувати без налагодженої спільної роботи всіх її частин. Сам двигун нікуди нас не відвезе, так само й кузов без двигуна. Щоб нам захотілося розігнатися на машині, ми маємо бути впевненими, що можемо управляти й гальмами . Одна рука в долоні не плеще. Розум необхідно доповнювати (підживлювати) інспірацією, а інспірацію має коригувати (тримати землі, гальмувати) розум. Як говорить Еванс: «Знання розвивається у процесі знаходження нових концептів. Тільки як можна дізнатися, який із концептів ! важливий? ... Слава науки залежить саме від геніальності фантазії » [1001]. І як пише Вітґенштайн у передмові до свого «Трактату»: «Цю книжку, мабуть, зрозуміє тільки той, хто вже сам колись передумав висловлені в ній чи принаймні подібні до них думки» [1002].

Залізну логіку потрібно доповнювати м’якою містерією інспірації (про яку говорить Рассел) [1003]. Проте зворотно для закріплення інспірації та включення її в комунікацію нам потрібен метод. Нам необхідно, так би мовити, осідлати інспірацію методом, проте ми не можемо викликати її методом. У подальшому дослідженні ми можемо (але не повинні) зв'язати початкову інспірацію академічною методологією, але цей процес уже вторинний | це частина науки, але не вся наука. Нова система, нова інспірація, завжди створює собі правила «з нуля» і завжди, без винятків, сама. Не існує жодної апріорі методології наукового дослідження. А якщо така й виникне, вона буде структивною. Немає наукового підходу до науки.

Якби ми шукали пророків ХХІ ст., довелося б видивлятися їх серед економістів. Саме вони сьогодні найчастіше передбачають майбутнє, і таким чином виконують ту роль, яку в античному світі відігравали провидці (оракули). Та тільки є проблема — віщування їм особливо не вдається й справді важливі речі вони не можуть передбачити. Люди це відчувають, але все одно їм вірять. Чому ж економісти так помиляються? І чи зміниться це колись?

У Давньому Римі довгий час правда належала суто поетам. Поеми «Іліада» та «Одіссея» Гомера були однією з багатьох можливих відповідей на питання штибу «Якою ж є людина?» «Боги — вони які?» «Звідки взялися наші закони?».

Поведінка героїв у цих історіях та інтерпретація поета їхніх вчинків значною мірою формували суспільну думку в оцінці характеру людини та богів. З приходом Фалеса правда майже повністю перейшла в руки філософів, а після Аристотеля — і науковців, утім, поезія та епос все ще утримували якусь роль у трактуванні світу. Зараз нам здається, що поняття на кшталт ненауковість, суб’єктивність чи вигадка стали ледь не образливими словами, прикриваючись якими ми дуже швидко відмовляємося від багатьох можливих способів опису реальності. Економісти між цими описами займають привілейоване становище. Чому?

Остання економічна криза продемонструвала, що економісти просто не вміють передбачати реальність. Нам не вдалося з’ясувати ні те, коли почнеться криза, ні її масштаби. І хоча економісти порівняно часто отак помиляються, вони все одно змушені складати прогнози чи й просто самі наполегливо намагаються це робити — на відміну від інших суспільних наук. Соціологи, політологи, юристи, психологи чи філософи особливо не пориваються передбачати майбутнє, щонайбільше пропонують якісь власні візії. Чому економіка не може бути так само стриманою? Навіщо всі ці до десятих відсотка (не) точні прогнози ВВП, інфляції, безробіття чи цін на квартири? Окрім того, що просто на такі прогнози є попит, напрошується й інше пояснення: економіка знову демонструє очевидне прагнення якомога більше уподібнитися фізиці, тобто точній науці про мертві об’єкти, яка, мабуть, має найбільше спільного з прогнозуванням майбутнього.