Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Про абстрактну (модельну, а отже, і математичну) незбагненність реального світу говорить і К’єркегор: «Можна вибудувати логічну систему, вибудувати екзистенціальну систему — неможливо» [981].

У ХІХ столітті панував детермінізм, тобто переконання, що розвиток світу визначений його сучасним і попереднім станами. Детермінізму складно змиритися з випадковостями, йому більше імпонує пояснювати ці прояви незнанням причин цих явищ. Ньютонівська фізика — це символ такого підходу. Квантова фізика суттєво послабила детермінізм, проте він залишився міцно зафіксованим в економіці. Зображення світу як системи рівнянь з вихідними даними та віра, що якщо нам вдасться уникнути зовнішніх потрясінь, то ми зможемо описати розвиток світу до кінця віків, — типові риси більшої частини сучасної економіки.

Однак людська поведінка досить часто — непередбачувана. Тобто детермінізм лиш частково належить до економіки, і саме в цьому полягає одна із принципових відмінностей між економікою та ньютонівською фізикою. На жаль, очікування необізнаної громадськості, часто підживлювані самими ж економістами, дещо відмінні. Економіст зі всіма своїми товстими книгами, рівняннями та похідними, Нобелівськими преміями та званнями в престижних університетах повинен вміти сказати, коли скінчиться економічна криза і які засоби — ліки — призначити, щоб вона скінчилася якнайшвидше. Та тільки це велика помилка. Економіка — це все ще наука суспільна, а не природнича чи точна, хоч інколи вона саме так і поводиться. Тільки те, що ми використовуємо багато математики, не зробить з нас точних науковців (зрештою, і нумерологи теж працюють з математикою).

До речі, понад півстоліття тому — мабуть, у всезагальній ейфорії після закінчення Другої світової війни — прийшов Джон Кейнс з пророцтвом: «Недалеко той день, коли економічні проблеми відійдуть на задній план, де їм і належать бути, а наші голови й серця знову будуть вирішувати питання, які справді мають сенс, — питання життя, стосунків між людьми, творення, діяння й віри» [982]. Навіть попри неймовірне зростання багатства цей день видається нам дуже далеким. І хоч у цьому й не можна звинувачувати математику, та я переконаний, що економіка, яка — унаслідок перебільшеної уваги суто до математики — часто лишає осторонь ширший суспільно-науковий підхід до суспільства (оскільки суспільство — це не лише економіка), і вдає, що вона розуміється на економічних процесах і суспільному контексті загалом, економіка, яка прикидається, що вміє передбачати майбутнє ... саме це трактування і треба звинувачувати.

Мудра людина підлаштується до світу навколо себе, немудра людина весь час намагається підлаштувати навколишній світ під себе. Тому прогрес повністю залежить від людей немудрих.

\ Джордж Бернард Шоу [983]

Що таке правда? З чого вона зроблена, яким із органів чуття ми її сприймаємо, яка її сутність? Чи має правда більше спільного з наукою, чи з поезією? Кажучи словами Леві-Строса: «Якщо дивитися в смислі абсолютному, то наука не хоче й не може стверджувати, що в неї є «істина», і це, безперечно, найважливіший принцип наукового пізнання. Наука не є і не хоче бути дефінітивною. Це експериментальна система звичайних дієвих гіпотез ». [985]

З правдою та сама проблема. Сучасна економіка користується для свого пізнання насамперед аналітичними засобами. Втім, правда не завжди аналітична. Нас оточує безліч таємниць, які ми намагаємося зрозуміти, проте наш аналітичний апарат не завжди нам це дозволяє. Тому й з цієї причини нам потрібно відступитися від нашого бажання пізнати всю правду з допомогою науково-аналітичного апарату. Це б мало спонукати нас поводитися набагато скромніше, ніж ми як науковці чи економісти досі були. Завдяки надзвичайному математичному апарату, створеному за останнє століття, вдалося переписати велику частину економіки з безпосередньо словесної мови на мову математичну. Так економіка стала набагато когерентнішою і — певним чином — точнішою. Тільки математика — це лиш мова. Мова, якою можна сказати далеко не все. Та й є ще одна, набагато важливіша річ: якщо ми починаємо розмовляти іншою мовою, то, значить, мали б ставити й інші запитання? Чи й наша увага тепер має спрямовуватися в дещо іншому напрямі тільки тому, що ми навчилися висловлюватися інакше, ніж раніше?