Іван Драч - Оріон Золотий. Театр (збірник)

Спасибі вам, шановний наш колего,
За щиру сповідь, що ми тут почули, —
Ця сповідь йшла від глибини душі.
Тепер ми знаєм, звідки сили брали ви,
Щоб так прожити ув однім житті
Життів багато, повно і натхненно.
Хай радість супроводжує вас всюди!
А ми вам поклянемось, наш колего,
Обпечений жорстокою війною,
Що нас веде ідея комунізму,
Яка в крові вже клекотить у нас.
Ми всі, антифашисти і борці,
Вчимось із ваших книг – вони нам радість
Пізнання найдорожчого в людині:
Народження людини в малюку.
Прийміть подяку! До нової зустрічі!

Погладьте мене ось так, по-батьківськи.
Так гладили мене в дитинстві.
А потім убили синочка вашого,
Закатували дружину вашу.

Ви що, товаришу,
Ви, може, нездорові? Навіщо так?

Дозвольте відрекомендуватись:
Учитель Вальтер Функе із Потсдама.
Це ж прізвище для вас знайоме!

Ви справді – Функе?

Так, я справді Функе.
Посвідчення моє вам – ось.
А ось моя вам книжка:
«Гуманізм в системі Януша Корчака».
А ось вам дубль із фото.

Це неймовірно. Просто неймовірно.

Так у житті насправді не буває.
Це сон якийсь – і приголомшливий,
І лютий водночас. Це я, мабуть, нездоровий.

Ні, ви здоровий, друже дорогий.
Я теж буквально приголомшений.
Єдине, що посвідчити я можу:
Це – здібний молодий колега наш
З Потсдама, Вальтер Функе.
Він закоханий у вас віддавна —
Все марить Павлищанами. І те потверджую,
Що батько його був гестапівцем
І воював на Східнім фронті.
Ми все це знаєм. Це знання – гірке.
І в синові ця гіркота важка
Горить під серцем – але щоб аж так
Звести вас вдвох на цій вузькій дорозі?

Мене дивує, що і ви схопились
За цю фальшиву ниточку.
Та це ж фантом!
Та це ж суцільна вигадка!
Такий собі придуманий маяк!
Надували його, надували —
Надули, бач! Ви – їдете, чи ж варто?

Не можу не поїхати. Я чув
Про ваші погляди. Така полярність
Лиш інтригує, звісно.
В мене тема дисертації
«Корчак і радянська педагогіка».
В його книжках про Корчака
Не раз читав я – та і в його поглядах
Багато корчаківського, – хіба не так?

В нього потроху звідусюди.
Найменше – від самого себе.
У ньому компілятор аж заснидівся!

Ну що, готові? На Світловодськ «ракетою»,
А там автобус будь-який у Павлищани
Всього за півгодини вас домчить.
Поїхав би я з вами, але ніяк.
Я завантажений, колега мій Мещерський
Теж в клопоті – статтю якраз
Готує проти вашого улюбленця,
А то б він ґречно супроводив вас.

Це – ваша Мекка. Я ж туди – ні кроку.
Я розвінчати цей сучасний міф
Вважаю необхідністю і честю.

Смішні, їй-право, ваші ці претензії.
Та він же в польоті живе,
Птах радості – цей Вчитель!
А ми, грішні, з вами, колего,
Лише павуки-раціоналісти.
Згадайте «Новий органон» Френсіса Бекона.
Ми створюєм тканину павутинки з себе,
Бджола ж – живе в оточенні квіток,
З них створює для світу мед і віск,
Дає йому тим солодощі й світло.
Тож Вчитель наш – та золота бджола,
Схоластика ж сухих розумувань
Хіба для мух лиха.

Хіба ж бджола, бува, не потрапляє
У павутиння?..

Ви – гість наш. Вам усе неспроста.
А Вам, Суханов, мушу нагадати:
Сарказм годиться як приправа страви,
Та можна захлинутися сарказмом.
Тож граю з вами у вашу гру.
Згадайте-но його сентенції,
Ці пасторські солодкі замовляння.