Іван Драч - Оріон Золотий. Театр (збірник)

Так от – беру Учену Установу
І слухаю розмову найбуденнішу.
Ви, Хор, мені допомагайте з тактом,
Щоб чули всі, бо це важливо надто.
Бо ж скоро гість з Німеччини приїде,
Той вчитель молодий у Павлищани.
Отож Чистилище Учене перед ним.
Тож, прошу. Голоси.

Та це ж фантом!
Та це ж суцільна вигадка!
Такий собі маяк!
Надували його, надували —
І от, бач, надули! Світиться вже. Є!

Страшенно суперечлива людина.
Якось до нас приїхав – в Установу.
Замовили в готелі йому місце.
Ви знаєте, він там не ночував,
Він просто на вокзалі переспав!
Коли ж поїхав був на Кубу,
Собі нічого не купив, дивак, —
Ані дружині, ані дітям власним, —
Лише книжки в шкільну бібліотеку
Та цілий чемодан мішечків
З насінням – для рослин і для дерев
Оранжерей усіх шкільних. Ростуть!

Та він не стільки скупуватий був,
А скільки по-селянському ощадний,
Аби добро ніде не пропадало.
А так – ніякої системи не було.
Суцільні гасла! Він на них і спав!
Вкривався ними – теж. Він надував їх!
На кулях на повітряних
Пливе над школами, ті ж очі витріщають.

Не просто це. Двоїстий дуже він.
За всім уважним, усім обов’язковим
Завжди жаріє лінія одна —
Твори, твори індивідуальність,
Твори людину скрізь і над усе.
А що дітей любив – то ні до кого
Він так не ставився, як до дітей;
Було щось в цьому просто дивовижне.
А що вже діти – ті світились просто,
Коли з’являвся він…

Таж кар’єрист був. Все для себе.
Села не кидав, та лише тому,
Що знав: зрубає дерево,
На якому сидить. Тримався
Цупко за село! За Павлищани!

Він весь з «Лебединої пісні» Песталоцці.
Був різний. Жив двома життями.
Одним – простим, буденним, денним.
Іншим – вночі, коли творив,
Коли фантазував. Отак-то!
А Віри Сулими – то не було і духу,
Суцільна вигадка – та Віра Сулима!

Таж всі дослідники один в один
Доводять, що таки вона була.
Таж і архіви обласні – погляньте,
В архівах – документи, не легенди.

От, бач, він все по знаковій системі.
І він за це вхопився, Автор наш.
Кажу вам переконливо – там більш легенди,
Ніж дійсності!

Він белетрист був. Був письменник.
Напівписьменник, кажуть, хай і так.

Поляки його не визнають.
Суцільний сентименталізм!

А німці скільки видали —
І видають! Зібрання творів!

А німці щось не втямили…

Японці теж не втямили? Теж видають.
З сучасних авторів – це ж найвідоміший
Радянський педагог у світі.
А от угорець Карваш, що, здається,
Живе у Пешті, твердить, що такого,
Як він побачив там, у Павлищанах,
Ніде у світі більше не побачив.
Все унікальне й дивовижно просте:
Учням ставили ночви, звичайні ночви,
Щоб вони, в школу заходячи,
Мили взуття собі на подвір’ї!

Ото вже сьоме диво світу!
Це в кожній школі на селі побачиш…

А район Оникіївський
Не дуже то вітав Учителя.
Показники були не дуже важні.
Ніяких тобі переможців олімпіад,
Ніяких відмінників особливих!

Та Оникіївський район
Його ж на руках просто носив —
Навіщо вигадки оці стереотипні!

А я кажу вам те, що знаю.
Він фантазер був, мрійник і фантаст.
Його дружина – повна протилежність.
Саме життя – це точність і конкретність,
Її я поважаю.

Двоїсте в ньому все. А от системи —
Нема. А як же без системи —
Видатний педагог?

От зустрічалась я з випускниками
Антона Семеновича.
Виникла буденна ситуація:
Треба було допомогти якось
Дружині Макаренка в одній справі,
Ті відразу про все домовились —
Просто, по-демократичному.
Випускники цього Вчителя
Просто так не зуміли б!

Що ж це виходить по-вашому:
Вихованці Макаренка – колективісти,
А вихованці Героя нашого —
Індивідуалісти, чи як?