Paulo Coelho - Хіпі

Після тижня очікування Карла почала нервуватися. Вона зв’язалася з десятком хлопців з усього світу, кому цікаво було б побувати там, на тій площі, єдиною привабою якої є монумент у формі фалоса, що принаймні мав би підсилити чоловічу силу й мужність. Аж ні: ніхто з них не мав наміру їхати в такі незнайомі місця.

Про відстань не йшлося: більшість із них були зі Сполучених Штатів, Латинської Америки, Австралії та інших країн і потребували грошей для дорожезних авіаційних квитків та багатьох прикордонних пунктів перетину кордону, де їх могли б не пропустити й довелося б вертатися додому, не побачивши один із двох світових центрів. Вони приходили сюди, знуджено сиділи на площі, курили марихуану, раділи можливості робити це на очах у поліції та буквально потрапляли в лапи сект і культів, якими кишіло місто. Вони забували принаймні на деякий час про те, що постійно чули: синку, ти маєш піти в університет; підрізати це волосся; не сорόм своїх батьків, тому що інші (інші?) скажуть, що ми погано тебе виховали; те, що ти слухаєш, – це не музика; уже час знайти собі роботу; бери приклад із твого брата (чи сестри), що, хоч і молодший, уже має достатньо грошей на свої розваги й не просить у нас.

Тепер же, далеко від постійних сімейних нотацій, вони стали вільними людьми, а Європа була надійним місцем (адже вони не зважувалися перетнути славетну «залізну завісу», «вторгаючись» до якої-небудь комуністичної країни), і кожен був задоволений, адже в подорожі навчаєшся всього, що буде потрібне на решту життя, і цього не треба пояснювати батькам.

– Тату, я знаю, що ти хочеш, аби я мав диплом, але я це можу отримати в будь-який момент життя; зараз мені потрібен досвід.

Не існувало батька, який би зрозумів цю логіку, і лишалося тільки роздобути якісь гроші, продати якусь річ та вийти з дому, коли родина спить.

Ну гаразд, Карла була оточена особами вільними й налаштованими прожити те, чого більшість не мала мужності зазнати. Так чому ж не поїхати автобусом до Катманду? Тому що це не Європа – відповідали їй. Це щось нам геть не відоме. Але ж, коли щось станеться, завжди можна піти до консульства й попросити відправити нас на батьківщину (Карла не знала жодного випадку, коли б таке сталося, та легенда була саме така, а легенда стає дійсністю, якщо її часто повторювати).

На п’ятий день очікування того, кого вона могла б обрати собі за «супутника», вона почала впадати у відчай: нащо витрачати гроші на ночівлю, коли запросто могла б поспати в Magic Bus (такою була офіційна назва автобуса за сто доларів і з тисячами кілометрів)? Вона вирішила піти до ясновидиці, повз консультацію якої постійно проходила дорогою до Даму. Приміщення, як завжди, було порожнім: у вересні 1970-го всі мали паранормальні здібності або старалися розвивати їх. Та Карла була жінкою практичною і, хоча теж медитувала щодня й була переконана, що вже почала розвивати третє око – невидиму точку, розташовану поміж очей, – досі натрапляла лише на непевних хлопців, хоч її інтуїція запевняла, ніби вони – певні.

Тож вона вирішила звернутися до ясновидиці передовсім через те, що нескінченне очікування (уже минув майже тиждень – ціла вічність!) підводило її до рішення рухатися далі в жіночій компанії, а це прирівнювалося до самогубства насамперед тому, що вони мали проїхати чимало країн, де дві самотні жінки здавались би принаймні підозрілими і, за найгіршою гіпотезою її бабці, зрештою були б продані як «білі рабині» (цей термін здавався Карлі еротичним, та вона не хотіла спробувати це на власній шкурі).

Ясновидиця, що звалася Лайла й була трохи старша за Карлу, вдягнена в усе біле і з блаженною усмішкою людини, яка живе в контакті з Найвищою Істотою, привітала дівчину поклоном (певно, думала в ту мить: «Нарешті зароблю грошей, щоб оплатити оренду за день»), запросила сісти, що та слухняно зробила, а провидиця похвалила її за те, що обрала в кімнаті якраз місце сили. Карла уявила собі, що й справді наближалася до відкриття свого третього ока, та підсвідомість підказала їй, що Лайла, напевно, казала це всім – чи то пак небагатьом, хто сюди заходив.

Однак менше з тим. Запалено ладан («Привезли з Непалу», – зауважила ясновидиця, та Карла знала, що його виробляли десь поблизу: пахощі були однією з головних продукцій хіпі, разом з намистами, сорочками батік та латками з хіпівським символом, або квітами, або фразою «Flower Power» 11 11 Сила квітів ( англ. ). , щоб чіпляти на одяг). Лайла взяла колоду карт і почала тасувати, потім попросила Карлу зрізати посередині, поклала три карти й почала тлумачити їх у якнайтрадиційніший спосіб. Карла її перервала.